Трапилося це за тиждень до новорічних свят. Того вечора ми усі зібралися за вечерею. Коли приступили до чаювання, чоловік натякнув, що вже варто планувати будівництво власного житла, бо скільки ж будемо ділити житлову площу з батьками. Свекри були не проти, і заявили, що готові допомогти фінансово, але якщо моя мама докладе таку ж суму. Того дня я і розкрила свій секрет, про який вчасно не розповіла чоловіку.
Мене виховували мама й старенький дідусь, її батько. Власного батька я не пам’ятала. У спадок від дідуся нам дісталася двокімнатна квартира, яку ми розміняли на дві однокімнатні. Я тоді ще була школяркою. Одну з квартир вона зареєструвала на себе, а інша дісталася мені. Мама прагнула, щоб я мала власне житло, я їй за це безмежно вдячна. Завдяки тому, що свою квартиру здавала в оренду, змогла оплатити навчання у виші.
Та після одруження, ми з чоловіком переїхали до свекрів, тому мама порадила й надалі здавати в оренду квартиру, а вторговані кошти накопичувати на власному рахунку – життя непередбачуване, ніколи зайвими не будуть. Я збиралася про все розповісти чоловіку, та все відтягувала, думала, що якось приємно його здивую.
Коли ж зайшла мова про власний будинок, то свекри були не проти, і заявили, що готові допомогти фінансово, але якщо моя мама докладе таку ж суму.
Найкращим варіантом було б піти на такі умови й ті кошти, які я змогла відкласти за ці роки, видати маминими, що це ніби її збереження, але я поспішила повідомити, що маю і необхідну суму грошей і власну квартиру на додачу. Згодом я зрозуміла, що вибрала не найкращий момент для сюрпризу. Таке закрутилося! Свекруха стала докоряти, що чому ж ми живемо з ними, якщо я маю власне житло. А чоловік був неприємно шокований, що я в принципі змовчала, що маю нерухомість. Він сказав, що втратив до мене довіру і вона навряд чи коли-небудь повернеться.
Це був грандіозний скандал, і я спакувавши валізи поїхала до мами. Я старалася виправити ситуацію і знайти компроміс. Пропонувала йому переїхати на мою квартиру, або продати її й збудувати спільний будинок, та його це не переконало. Він категорично відмовляється використовувати ці кошти, і взагалі не хоче розлучитися. Я не бачу аж такої проблеми в цьому, невже це така тяжка провина, щоб через неї руйнувати сім’ю. Я ж не хотіла їх десь спустити, а планувала витратити накопичене на наші спільні потреби.
Я теж не збираюся вічно вибачатися й опускати себе. Моя мама дуже хвилюється, винить у всьому себе. Постійно повторює, що треба було вчасно зізнатися, якщо не свекрам, то хоч власному чоловікові. Та що вже тепер лікті кусати?.
Мама не знаходила собі місця, і навіть навідалась до моєї свекрухи, щоб залагодити ситуацію, а та її навіть у квартиру не впустила. Сказала, що після такого обману ні чути, ні бачити нас не хоче.
Поїздка виявилась безрезультатною і мама ще більше почала картати себе, що так ненароком, зіпсувала мені життя – хорошими намірами, як то кажуть. Я переконана, що нікому нічого не винна. Головне, я маю де і за що жити. Тому тепер нехай чоловік вирішує чи бути нашій сім’ї, чи ні. Захоче мене повернути, сам запропонує помиритися.
