Сидячи у вагоні поїзда Петро не міг опанувати себе. Він не бачив дружину понад вісім років. Напевно, в неї вже нова родина. Усі ці довгі роки він був зовсім іншою людиною. Згадав про це й жахнувся: скільки часу пройшло.
Вісім років тому молодий чоловік поїхав на заробітки до Польщі. Він довго не міг на це зважитися. Та врешті-решт прийняв це важке рішення. Дружина його підтримала. Надзвичайно важко було розлучатися, але Петро з Оленою дуже хотіли дітей. Завагітніти не виходило, тому вирішили вдатися до процедури штучного запліднення. А це було недешево.
Одного ранку Петро сів у потяг, поцілувавши дружину… А потім замість чоловіка всі вісім років був мовчазний Вітя, котрого знайшли недалеко від залізничної станції одного з невеличких польських містечок. Він не пам’ятав ні свого імені, ні того, звідки та чому приїхав.
Добра немолода жінка, у котрої недавно від важкої хвороби помер рідний син, взяла Вітю до себе, замінила йому матір і піклувалася про нього всі ці роки. Вона намагалася допомогти йому, ходила з ним до поліції, зверталася до різних лікарів, але результату не було. Визначити особу поліція не могла тому, що рідні не зверталися, і документів при собі він не мав. Та й пам’ять не поверталася.
Важко було і на роботу влаштуватися без документів, але міцні чоловічі руки потрібні завжди. І він таки знайшов роботу на будівництві. Попрацювавши вісім років Вітя знову потрапив до лікарні. На будівництві стався нещасний випадок: на чоловіка впав бетонний блок. Отримавши складну травму, він раптом згадав усе: і те, що він зовсім не Вітя, і звідки він приїхав, і яку мету мав.
Раптом він дуже злякався, напевно, вдома його вже ніхто не чекає. В дружини вже нова родина. Та все ж таки він зібрався і поїхав додому.
Дружина, побачивши чоловіка, якого вже вважала померлим, втратила свідомість. Допомогти їй з хати вибігли троє дітей приблизно одного віку. “Вийшла заміж”, – з’явилася гірка думка в голові чоловіка.
А як виявилося, всі ці роки дружина чекала тільки на нього. Старші діти Микола та Софія, двійнята, з’явилися у перший рік його відсутності, а Оксанку, меншу донечку, дружина народила, скориставшись генетичним матеріалом чоловіка, котрий заморожували для ЕКО.
Жінці довелося продати автомобіль та влізти у кредит. Але вона ні про що не жалкувала: в неї була родина.
Отже, він був справжнім багатодітним батьком! Радості не було меж.
Пізніше він поїхав і забрав до себе жінку, яка заміняла йому матір всі ці роки.
Петро не міг повірити, що нарешті в його житті все наладилося, і щастя оселилося в їхньому домі.
Роботу знайшов в рідному місті, але щоразу, коли він ішов, дружина боялася і кожного разу зітхала з полегшенням, коли він повертався.
