Ми з чоловіком не часто сварилися. Живемо в гармонії вже 20 років. Але одного дня я вже готова була зі всім покінчити!
Ми живемо в місті, виховуємо свою єдину донечку. Близько року тому відкрили собі банківський рахунок й вирішили відкладати гроші. Якоїсь конкретної цілі не було. За рік там назбиралася кругленька сума. І чоловік вирішив її потратити, не запитавши мене. А потратив він її на дачну ділянку, яку придбав у свого друга. Звісно, ми ще залишилися в боргу.
Коли я про це дізналася, то була, м’яко кажучи, шокована. Іван, щоб переконати мене у правильності свого вчинку, емоційно махав руками, кричав, що там — чисте повітря, природа, тиша й спокій. Що він все життя про таке мріяв. Я відчувала трішки образу за те, що він не порадився, але списала все на те, що це — мені сюрприз.
Наступного тижня ми з Іваном та його другом поїхали дивитися на хату. Ми не знали, що нас там чекає. А може, там якась халупа стоїть, без світла, води й газу? На щастя, все було не настільки погано. Але будинок потребував прибирання й ремонту.
Ще через тиждень ми закупили всі необхідні матеріали й знову поїхали на дачу. Поки ми прибирали, прийшов сусід, щоб познайомитися. В розмові сказав, що має поле, де вирощує різні овочі. Запропонував Іванові піти, подивитися, познайомитися з місцевістю. Коли Іван це почув, в нього аж очі загорілися. Чоловіки мене залишили саму й пішли. Я попросила їх не затримуватися.
Коли на годиннику вже була дев’ята вечора, я почала турбуватися. Думала дзвонити, але Іван не взяв з собою телефон, побігла до сусіда, а там — нікого й хата закрита. Надворі ще ледь виднілося. Що робити? Я вирішила йти на ті поля, адже сусід казав, що це — недалеко.
Уявіть собі. Вже смеркає, я лажу по полю, шукаю свого чоловіка. В ту мить у мене в голові були найгірші припущення: а раптом, погано стало, чи впав і покалічився, не може встати. А може, з сусідом щось трапилося! Я зі сльозами на очах кричу на весь голос “Іван! Іване, відгукнися!”. Але ніхто не відповідає. Я залізла в болото, обпекла ноги борщівником і кропивою. В мене почалася паніка, я розплакалася. В голові собі уявляла, що чоловік уже десь мертвий лежить, бо не дочекався моєї допомоги. Я не знаю, як я дібралася до хати, не пам’ятаю. Через стрес, напевно. Підходжу до дачі й бачу, що горить світло. Заходжу — Іван сидить на ліжку, п’яний.
— Де ти був, скотино!? — питаю я його.
— В сусіда, такий класний мужик.
— А що ти там робив?
— Він запросив мене скуштувати його настоянки.
І через хвилину Іван відключився.
Зранку біля нашої дачі стояла швидка. В мене проявилися опіки й піднялася температура. Іван протверезів, усвідомив усю серйозність ситуації. Почав вибачатися, заспокоювати мене.
— Я думала, з тобою щось сталося, а ти — пиячив. Вчора я вже подумки підписувала документи про розлучення. Наступного разу бери мене з собою до сусіда, я теж хочу настоянки попробувати!
Звичайно, розлучатися з ним я не хотіла, як би не було, я люблю цього дурня, тому все на жарт перевела. Та й лізти в кропиву мене ніхто не просив.
