Ми з Степаном одружились, коли мені було тридцять років. До цього віку я вже мала чудову високооплачувану роботу та власну іномарку з салону. Квартиру купили батьки на двадцятиліття, тому з фінансами в мене все було добре.
Я заробила собі на чудове життя, подорожувала та інвестувала, щоб завжди мати якісь кошти, які стали б для мене фінансовою подушкою, у випадку чого. І, як виявилось, не дарма.
Степан завжди був дуже милим та добрим. Романтики в нашому житті вистачало. Велике кохання та, як я думала тоді, взаємоповага робили наш союз найкращим. Тож в мене не було сумнівів, коли Степан запропонував нам одружитись.
Через декілька місяців після одруження, я дізналась що вагітна. Степан був на сьомому небі від щастя, адже завжди казав, що буде найщасливішим в світі чоловіком, коли стане татом! Особливо, якщо стане татом хлопчика.
Ми наче добре жили та готувались до пологів. Та тільки но мене виписали з пологового з донькою, так одразу Степан почав ставитись до мене геть по іншому. Він нічого не казав про стать дитини. Чоловік просто став мене звинувачувати в ліні та неробстві. Бачте, декретна відпустка – це відпочинок. Цікаво мені, як би він з дитям двадцять чотири на сім був. Вночі вставав, доглядав, годував, давав ту увагу, яка необхідна немовляті.
А ще ж на мені були всі хатні справи. Степан ж ні до дитини не підходив, ні дома нічого не робив. Єдине його заняття вдома – це скарги. Вічні скарги, що нічого не роблю і він, бідося, змушений мене з дитиною забезпечувати.
Я дивувалась його поведінці і заздрила своїм подруга , яким чоловіки допомагали як з дитиною, так і з хатніми справами після роботи. Та таке його ставлення не стала довго терпіти і коли Алісі виповнилось шість місяців, я подала на розлучення.
– Та роби що хочеш. Тільки легше буде. Ніхто на шиї не висітиме! – крикнув Степан.
Я хутко зібрала його речі та відправила назад до його мами. Свекруха, звісно ж, одразу подзвонила, щоб дізнатись, що не так і чому ми розлучаємось. Я їй все пояснила. Жінка також була обурена і я навіть чула, як вона почала сваритись з Степаном, не одразу поклавши слухавку.
Колишній приходив вибачатись та просити повернути все, як було. Тільки я не збиралась слухати далі скарги в свою адресу та вигнала його. Ми розлучились та я стала жити на свої заощадження. Добре, що я так і не розповіла йому про них. ?
Рік ще побуду в декретній відпустці, а потім або відправлю Алісу в садочок, або найму няню, щоб та сиділа з донькою та вийду на роботу. Краще так, ніж “на шиї висіти”.
