Ми з чоловіком вже сім років у шлюбі. У нас хороша сім’я, завжди між нами була злагода та гармонія. У нас підростають дві донечки, які вже перейшли у другий клас. Та нещодавно, я звернула увагу на те, що мій чоловік ходить сам на себе не схожий. Він постійно роздратований, зривається на мені з будь-якої причини.
То я макарони переварила, то щось не досолила, чи навпаки, йому зараз нічим не вгодиш. А одного дня повернувшись ввечері додому накричав на наших дівчаток, бо вони не прибрали альбом з фарбами зі столу, після того, як малювали. Раніше, це його абсолютно не зачіпало, а тепер не знаю, що з ним коїться. Ми з дітьми постійно знаходимось в стресі.
Минулого тижня, коли я поверталася з магазину з важкими торбами, сусід допоміг мені занести їх на наш поверх. Чоловік це побачив і щойно я переступила поріг квартири, влаштував мені скандал.
Я намагалася його заспокоїти, переконати, що це абсолютна дрібниця, та він навіть чути нічого не хотів. Заявив мені, що коли хочу приймати залицяння іншого чоловіка, то спершу розлучитися треба.
У нього був такий жахливий погляд, стільки ненависті в ньому, що мені аж моторошно стало. Чому я викликаю в нього такі емоції? Що я не так роблю? Я хороша господиня та мати, всю себе віддаю дітям і нашому подружньому життю. Після того випадку, він пішов до сусіда і ще й там влаштував скандал. Дружина сусіда була дуже обурена. Тепер зустрічаюся з кимось у під’їзді, ловлю на собі косі погляди.
Але вчора чоловік переступив усі межі. Він дивився футбольний матч, а в кімнаті гралися наші донечки. Він так нагримав на них, ніби це не діти, а якісь вуличні розбишаки.
Донька перелякано запитала, чому тато так часто сердиться, після цих слів, він просто виставив її з кімнати за двері. Я заступилася за дівчаток, пояснила, що не можна так до дітей ставитись, вони ні в чому не винні. Натомість чоловік пообіцяв, що він ще покаже, як справжні чоловіки виховують дружин та дітей.
Я проплакала усю ніч, а вибачення так і не дочекалася. Не знаю, що з ним коїться і чому він так змінився? А головне ні в кого поради не запитаєш, бо соромно таке обговорювати зі сторонніми людьми. Та жити з ним стало неможливо, діти навіть з кімнати не хочуть виходити, коли батько вдома. Мені їх дуже шкода. А як налагодити сімейну атмосферу не знаю.
