Після того, як ми із хлопцем отримали дипломи бакалаврів, то він зробив мені пропозицію руки та серця. Рома відразу подався на пошуки роботи, і так опинився на заводі. Зарплатня була маленька, але інших варіантів тоді не було, а потім чоловік просто не хотів уже нічого змінювати.
У мене якось так склалось, що все життя в голові вирує ціла купа всіляких ідей. Подруга не раз намагалась мене переконати, що варто таки вкласти гроші у якусь справу, а раптом щось вийде. Вона казала, що потім можна все життя шкодувати про це, що не навіть не спробував реалізувати себе. Я погодилась, що ризикнути можна. Якщо вже пропадуть гроші, то така вже моя доля.
Для початку я вирішила відкрити власне невеличке кафе. Мені здавалось, що для того, аби все пройшло успішно, я прочитала достатньо відповідної літератури та подивилась різноманітних відео. Та першою проблемою були кошти. Самі розумієте, скільки фінансів потрібно для купівлі приміщення, закупу обладнання та всього іншого.
На той час в мене була в селі хатина, що залишилась у спадок від бабусі. Тому я довго думала, але таки вирішила продати її. На жаль, Роман не підтримав мене і поставився до такої ідеї скептично. Він переконував мене, що така справа не для жінок. Мене такі заяви шалено дратували. Як можна говорити, що у мене нічого не вийде, коли сам сидиш за дві копійки на заводі із вищою освітою?
Ось і стосунки між нами на фоні цих подій стали гіршими. Я сама почала вирішувати свої проблеми, сама думала над фінансами, сама продумувала бізнес-стратегію. В той час як коханий все критикував і знецінював. Сварки були дуже частим явищем і я вже з острахом думала, що буде далі.
А далі було тільки краще. Тому що зараз у мене власний салон краси та мережа кафе. І на цьому я навіть не думаю зупинятись, оскільки маю ще дуже багато ідей та цілей. З Романом ми досі разом, хоча я й не знаю, чи можна назвати це стосунками. Ми живемо скоріше як сусіди, ніж як кохані люди.
Паралельно цьому чоловік дуже частенько ниє мені про свої запити. То новенький автомобіль пора купити, то брендовий годинник, то відпочинок на морі, то будиночок біля озера. Зараз про все це він просить мене, не пам’ятаючи, як сумнівався у моєму успіху.
Сьогодні взагалі Рома сказав те, що мене добило. Він вирішив звільнитися з роботи. Нібито для чого працювати, якщо я прекрасно сама утримую сімейний бюджет і він може бути кориснішим вдома? В той момент мені урвався терпець.
Раніше я терпіла всі слова та вчинки Роми, бо він хоча б працював та щось приносив у сім’ю. Тепер же він хоче сісти мені на шию, звісити ніжки та насолоджуватись життям. Я відповіла на це все, що погоджуюся на таке його рішення, але тепер ніяких домашніх робітниць в нашій квартирі не буде. Якщо не ходить на роботу, то нехай вирішує всі домашні справи.
Роман дуже образився, коли почув мої слова. Декілька днів він взагалі не з’являвся вдома, а коли повернувсь, то біля дверей уже наштовхнувся на валізи із своїми речами. Я не хочу більше утримувати його та його забаганки. Досить уже жити із чоловіком ледарем, який і не думає якось реалізовувати себе в житті.
Все життя думала, що буду поряд мати чоловіка, за яким відчуватиму себе, як за кам’яною стіною. А в підсумку цією стіною стала сама.
Рома сказав мені, що якщо я така, то він таки відсудить при розлученні у мене частину бізнесу. Але я через це не переймаюсь. Нехай бере, що хоче, все одно не зможе дати ради нічому. Я в своїх силах впевнена і рано чи пізно все відновлю.
