Наші стосунки з майбутнім чоловіком зав’язалися, ще коли ми навчалися на третьому курсі університету. Ми тоді були простими студентами й разом почали будувати власний добробут, можна сказати, з нуля.
Закінчивши університет обоє влаштувалися за спеціальністю. А знайшовши роботу, вирішили жити разом. Окремого житла ніхто з нас не мав, тому ми вирішили пожити у його батьків, доки трохи станемо на ноги й зміцнимо своє фінансове становище. Назар заробляв трохи більше, ніж я і коли отримав підвищення, запропонував офіційно оформити наші стосунки. Я без вагань погодилась, адже ми й так жили разом. Згодом вирішили, що хочемо поповнення в сім’ї й вже через два місяці я завагітніла. Чоловік був дуже щасливий, що стане батьком і дуже хотіла цього малюка. Свекри теж не могли натішитись, що у них з’явився перший онук.
До декретної відпустки я ще деякий час працювала. А коли народився син, то всі домашні обов’язки лягли на мене, чоловік повністю сам забезпечував нашу сім’ю. Я відчувала постійну втому. Думаю, будь-яка мама, яка сиділа в декреті мене зрозуміє. Єдиним бажанням було хоч трохи побути на самоті. Чоловік цілими днями на роботі, а коли приходить увечері, то вже не має сил няньчитись з дитиною. Іноді взагалі дозволяв собі поїхати в кінці робочого дня на футбол, чи на шашлики. А я без дитини нікуди вийти не можу. Це не справедливо. Виходить, що я працюю цілодобово й без вихідних.
Усі домашні клопоти на мені. А коли доводиться самій піклуватися про дитину, у два рази важче з усім справлятись. Всі власні потреби доводиться відводити на задній план. Назар допомагає лише у вихідні. Щоб прийняти няню, каже, що грошей не достатньо. В державному садку бракує місць, а за приватний, знову ж таки, нема чим платити. Ми витрачаємо гроші лише на речі першої потреби. Навіть новий одяг дозволяємо собі придбати лише тоді, коли на нього є якась знижка.
Спершу я не розуміла, як так, що чоловік отримав чергове підвищення, збільшили заробітну плату, але жити нам стало не легше, скоріше навпаки. Він все більше й більше почав економити. Потім нарешті зізнався, що збирає гроші, щоб придбати окреме житло. Я спочатку навіть тішилась, бо жити зі свекрами вже набридло. Хоч ми й нормально ладнали, але я завжди відчувала, що живу на чужій території. Навіть ремонт не можу зробити, якщо захочу. А тут така новина! Чоловік вирішив придбати нам окрему квартиру, але оформити її хоче на свою маму, щоб перестрахуватись і у випадку розлучення, не довелося ділити зі мною нерухомість.
Запитаєте, як я себе почуваю живучи в таких умовах? Ну, що тут скажеш.. Щодня у мене одне і те ж: прибирання, готування, догляд за дитиною. А готую я сама на всю сім’ю і прибираю за всіма, тільки ніхто цього не цінить. Ніколи, навіть скупої подяки від чоловіка не почула. Я б із задоволенням замість цього всього побуту, ходила б на роботу. Але ж він сам мене запевняв, що повністю забезпечуватиме нас, що все буде гаразд, а я можу спокійно поринути в материнство. Але, зараз із впевненістю можу сказати, що декрет – це та сама робота, тільки набагато складніша й відповідальніша, ніж вирішення офісних справ.
Свекруха теж впевнена, що рішення її сина не оформляти квартиру на себе, правильне, бо ж він за свої гроші купує. І пропонує частину придбаної нерухомості записати на мене, якщо я внесу свою частку. А де взяти ті гроші? Я знайшла підробіток – роблю манікюр дома. Але, самі уявляєте наскільки це незручно, коли стільки людей живе вдома, ще й дитина мала. Тому заробляю я порівняно мізерні суми, хоч і майстер не поганий. В таких умовах розвиватися дуже складно.
