Чоловік вирішив втілити свою заповітну мрію – купити великий будинок. Тільки мене ніхто навіть не запитав, чи потрібен він мені.

Мене звуть Алевтина Федорівна. Я вийшла заміж дуже рано. На той момент мені виповнилося лише дев’ятнадцять.

Через рік я народила донечку. А мені ще треба було закінчувати університет. Тобто навчалася, і разом з тим займалася дитиною. Все було, як у нормальних сім’ях, де на плечах жінки – турбота про сім’ю, побутові проблеми, робота, дитячий садок, школа та дім.

Коли народився синок, життя ще швидше закружляло. У мене було безліч того «треба», що я мала робити. На себе часу майже не залишалося. Я, звичайно, доглядала за собою. А от про ті справи, які я мріяла робити для себе, можна було забути.

Були такі моменти, коли я плакала від втоми і безсилля, адже присісти не було коли. Тоді мені моя бабуся давала настанови:

Жінка повинна бути сильною. Якщо зламаєшся – чоловік піде від тебе і будеш дітей сама виховувати! Все у житті від жінки залежить.

Безумовно, в її словах є доля правди. Але оте все не зламатися – означає, що слово «хочу» у твоєму житті треба перекреслити. Бо відтепер ти завжди комусь щось «повинна» або ще й «мусиш робити».

Минали роки. Донька та син дорослішали. Але проблеми не зникали, їх з’являлося ще більше. Спочатку діти навчалися, а потім завели свої сім’ї. І тепер мені було просто «треба» сидіти з онуками. Я нічого не кажу – своїх онучат я дуже люблю. Але ж коли я буду для себе жити?

Потім чоловік вирішив втілити свою заповітну мрію – купити великий будинок. Тільки мене ніхто навіть не запитав, чи потрібен він мені. Чи я хочу прибирати на такій площі? Більше того, мені уже більше п’ятдесяти, а до мого арсеналу «треба» долучився ще й величезний, як на мене, город. У мене було лише одне питання: «Кому це все потрібне?». Мені не потрібне воно, бо я цього не хотіла. Хотів мій чоловік, хотіли діти. А мені все це треба тягнути на своїх плечах?

Раніше я не могла купити собі стильну сумку та пальто, бо синові потрібен був телефон. Я не могла поїхати на відпочинок, бо дочці треба було складати вступні іспити. Я завжди хотіла навчитися танцювати, але це співпадало з уроками гімнастики у моєї доньки. Я хотіла ходити на йогу, але сину треба було платити за кікбоксинг. Я навіть від підвищення на роботі відмовилася, бо діти б рідше маму бачили. Отак я своє «хочу» подавила купою «але потрібно». І цих «треба» у моєму списку дуже багато. Але чому весь час для цього жертвувала тільки я?

Нещодавно подруга дістала нам путівку до Туреччини. Треба було збиратися, бо вилітати треба було через декілька днів. Нарешті я зроблю те, що хочу. Але тут усі наче змовилися. Син з невісткою хотіли відпочити удвох і просили мене, щоб я погляділа онучку. Потім зателефонувала донька. Вона збиралася відправити до мене на вихідні своїх дітей, бо вона від’їздить у відрядження. А чоловік заладив: хто їсти готуватиме, хто прибиратиме?

Я зрозуміла тоді, що винна у своїх проблемах лише я сама. Це ж я дозволила таке ставлення до мене. Мої нерви були на межі. Я всім дала відсіч і полетіла до Туреччини. Мої близькі дуже образилися на мене. Як це я не пожертвувала собою заради них?

Я добре відпочила з подругою на курорті. І багато чого осмислила для себе. Тепер я точно хочу змін і почну їх із себе. Зі своїми мріями я ще у юності попрощалася. А тепер маю повне право жити, так, як я хочу, а не так як від мене хочуть інші.

У Туреччині я склала список речей, якими я хотіла б займатися. Їх більше п’ятдесяти найменувань. Відтепер я не збираюся витрачати свій дорогоцінний час на прибирання великого будинку і роботу на городі!

Я нарешті займуся йогою та запишусь на танці. Сходжу до спортзалу і прочитаю книгу, яку відклала десяток років. Почну вишивати хрестиком ікону та робитиму для себе релаксацію. І хай тепер мої рідні сприймають як належне все те, чим я хочу займатися.

Оцените статью
Чоловік вирішив втілити свою заповітну мрію – купити великий будинок. Тільки мене ніхто навіть не запитав, чи потрібен він мені.