Моє життя могло скластись геть по іншому, аби мій так званий чоловік не був гулящим, та не покинув мене з дитиною. Я ні про що не жалкую, ні. Просто аналізую все своє життя, та намагаюсь донести своїй доньці власні помилки, щоб вона їх не повторили, та мала легке та щасливе життя. Звісно, геть безхмарним воно не буде, як то кажуть життя прожити, не поле перейти.
Ми з чоловіком довго не могли мати дітей. Все ніяк не виходило зачати. Коли нарешті вийшла, наш шлюб вже тримався на волосинці. Постійні непорозуміння, сварки. Дитина нічого не змінила. Це якось вже не мало значення. Я повністю віддалась такій довгоочікуваній дитині, а чоловік все більше злився. В результаті, як і можна було очікувати, чоловік просто загуляв. Він не хотів розв’язувати проблеми, а вирішив піти простим шляхом.
Чесно сказати, я його і не зупиняла. Наш шлюб тяжко було назвати щасливим. А ще, я могла повністю посвятити себе малечі без зайвих нервів та сторонніх людей. Час йшов, малюк ріс. Мені з кожним днем все більше хотілось побачити чоловіка. В розлуці ми пробули близько двох років. Шлюб так і не розірвали. Офіційно ми залишались чоловік та дружина. Яким було моє здивування, коли під вечір він стояв на моєму порозі.
Ми повечеряли разом, потім я вклала дитину спати, та ми змогли нормально розмовляти. Було багато чого, що необхідно обговорити. Чоловік хотів повернутись. Після довгого часу буз родини, він зрозумів, що йому нас дуже не вистачає. Як кажуть в народі – нагулявся. З однієї сторони мені було дуже образливо за його вчинок. А з іншої, я його не зупиняла, навіть в душі хотіла, щоб він пішов, та залишив мене з дитиною. Щоб не заважав, та не потребував уваги.
Зараз, коли я насолодилась в вдосталь дитиною, мені також вже не вистачало чоловічого плеча поряд. Ось так ми і зійшлись знову. Виявилось, що Андрій чудовий батько. Він віддавав для мене з малечею все, що мав. Завжди старався, постійно возив нас на відпочинок, та всі складні ситуації залишав на себе. Нам з Малюком не було про що хвилюватись. Зараз я починаю розуміти, яку жахливу помилку ми ледь не зробили, коли не стали зупиняти одне одного в той день. Були сліпими та піддались негативним емоціям. Мама мене ще з дитинства вчила, що зруйнувати завжди легше, ніж збудувати. Це правило відноситься до всього. За своє щастя необхідно боротись. Одного разу зробивши помилку, я могла зруйнувати майбутнє в повноцінній родині для нашої дитини. Вона ж не винна в тому, що батьки не могли знайти спільну мову. Не дарма егоїзм – один із найбільших гріхів земних.
