Останнім часом моя дочка стала дуже нахабна. Напевно забула, що будинок і все решта мені перейшло від мого чоловіка і тут господиня я. Моя Надія вже давно поводить себе наче вона найголовніше і знає що і як мені робити.
Не так давно вони з чоловіком прийшла до мене і сказала, що вони хочуть продати мій будинок, бо їм потрібно придбати квартиру й переїхати в місто, де її чоловіку запропонували роботу.
Але моя відповідь така: “Їдьте хоч і в Африку”. Я можу цілком сама все робити, всупереч тому, що мені вже 70 років. Але вони сказали, що мають на меті продати мій будинок, і за ці кошти купити квартиру. Від почутого мені стало не добре, голова закрутилася. Трохи посидівши, я прийшла до тями й запитала куди ж мені діватися, і почула відповідь – у будинок для пристарілих, там є однолітки, буде з ким і поговорити.
Оце так, нічого краще придумати не змогли? Подумала я. Хочуть мене здихатись, а самі за гроші від мого будинку жити у своє задоволення та ще й квартиру купити. Але я цього не дозволю. Переїжджати з будинку я не буду і продавати його тим більше. Вони вже напевно тільки й чекають моєї смерті, але доки я дихаю, цього не буде! Це мій будинок і я буду в ньому жити скільки мені призначено і вони мене звідси не виженуть.
Почувши це зять почав лютувати, йому дуже не сподобалась моя відповідь. Чесно кажучи, то мені вже різні думки приходять у голову, я часом навіть спати з ними в одному будинку боюсь. Тому я вирішила, що найкращим виходом з цієї ситуації буде якщо я піду до нотаріуса. Так я і зробила. Ми оформили заповіт я попросила зазначити, що якщо я залишу цей світ, то всю мою власність має забрати у своє володіння сільська рада. Саме так!
Я повернулася додому вже з готовим заповітом і повідомила про це дітям. Вони були приголомшені цією новиною. Сказали, що у мене вже взагалі дах поїхав. Вони спакували всі свої речі й дуже швидко покинули мій будинок. Якщо чесно, то я навіть була рада цьому. Я вже довго розумію, що я дочці не потрібна. Вона такою невдячною була ще з народження, такою напевно і залишиться назавжди. Коли я вирішила розповісти про це сусідці, вона сказала:
– Ти правильно зробила. Ще раніше потрібно було показати твоїй дочці її місце. Вона навіть своїм чоловіком командує, звикла, що все по її. А ти не переймайся. Хоч на старості літ поживеш як ти хочеш, а не як тобі наказують.
