Ми з чоловіком не так давно одружені, але цього року в нас була річниця. Для того аби відпочити та насолодитися один одним ми зробили собі подарунок та поїхали в Одесу. Разом уявляли як лежимо на пляжі, купаємось у морі та басейні, п’ємо коктейлі.
Оскільки у теперішній час для того аби мати все, що необхідно для життя ми маємо працювати. Саме через роботу ми рідко разом відпочиваємо. Що вже говорити про романтику?
Раніше ми часто подорожували поїздом. Дуже часто коли ми їхали у нас були жахливі сусіди: цигани, п’яні люди, діти, які постійно кричать і через це на них кричать їх батьки, підлітки, які голосно слухають музику. Але цього разу ми вирішили викупити все купе, щоб ні ми, ні нам ніхто не заважав. Хоч і дорого, але краще в тиші та спокої їхати.
Дорога далека тому ми підготувались заздалегідь. У дорогу купили вина, взяли фрукти та солодощі. Ми планували подивитись у поїзді цікавий фільм та відпочити.
Та навіть те, що ми викупили все купе не дало бажаного результату і все ж пригоди нас очікували. Ми знайшли своє купе, розклали речі, підготувались до відпочинку. Проїхавши декілька станцій ми звернули увагу, що двері нашого купе постійно відкриває одна й та ж дівчина. Спочатку ми вирішили, що вона помилково це робить і не звернули уваги. Але коли я йшла до вбиральні я побачила, що ця дівчина, яка відкривала двері стоїть біля нашого купе. З нею був хлопчик, на вигляд йому років два.
– Чи не можна було б підсісти до вас? – запитала дівчина. – Я маю малу дитину, а в нас неадекватні сусіди у купе. Ми не можемо їхати з ними. – продовжила вона.
– Вибачте, але ми з чоловіком спеціально викупили все купе аби нам ніхто не заважав. Чому ви не звернетесь до провідника. – сказала я і пішла до вбиральні.
Повернувшись я побачила, що ця дівчина з дитиною вже сидить у нашому купе. Чоловік дівчини розкладав речі. Мій Ілля був здивований та обурений такою поведінкою цих людей, такого нахабства ми ще не зустрічали.
Після мого запитання чому вони зайшли у наше купе я почула у відповідь “ми просили по-доброму, але ви не зрозуміли!”. Ілля ввічливо попросив покинути купе, бо ми оплатили його повністю і ділити з кимось не було бажання. Отож вони не вийшли і ми сказали, що звернемось до провідника у відповідь почули лише “Звертайтесь до кого хочете, нам байдуже!” – відповіла дівчина. Доки ми вели діалог я побачила як їхня дитина поцупила у нас всі солодощі, які ми купували, щоб разом з чоловіком з’їсти під час подорожі.
Коли мій чоловік пішов до провідника з проханням допомогти нам провідник відповіла “Потерпіть, вони не можуть їхати у своєму купе!”. Не довго думаючи, ми звернулися до начальника поїзда та розповіли свою ситуацію.
Трохи згодом він прийшов до нас у купе.
– Пред’явіть ваші квитки! – звернувся він до нас.
Ми показали свої квитки на все купе, тоді він попросив показати квитки тієї дівчини з дитиною:
– Покажіть свої квитки!
Переглянувши їх з’ясувалося, що їхні місця у плацкартному вагоні, який був по сусідству. Їм довелося пройти на своє місце, бо начальник поїзда їх про це попросив. Вже потім виявилось, що провідниця вагона та дівчина з дитиною подруги.
Коли ми вже зібрали свої речі зранку, щоб виходити з поїзда я звернула увагу, що на дверях купе був напис не нормативною лексикою. Але позаяк ми вже приїхали та не ми це писали відтирати його нам не довелось, цей напис відтирала провідниця.
