Віктор Іванович вже давно проживає сам у своїй двокімнатній квартирі, адже дружина покинула цей світ ще десять років тому, але має він двох дітей. Але і вони вже дорослі та мають свої сім’ї. Олександр з дружиною нещодавно придбали власний будинок, у ньому дуже багато місця і вони щасливі, що змогли самі цього досягнути. Вони мають одну дочку Ярославу, тому місця більше ніж достатньо. Часто Віктор Іванович мріє, що колись можливо він буде жити з ними у їхньому великому будинку. Чоловік може допомагати по господарству, а до сім’ї не буде вмішуватися.
Віталік з дружиною проживають в маленькій однокімнатній квартирі. В них четверо дітей. Як можна усім там розміститися не зрозуміло. Звісно вони хочуть більшу квартиру, але грошей не вистачає на неї. Віталік працює, а дружина постійно разом з дітьми. Хоч і Віктор Іванович їм допомагає і часто приходить, та все одно чує прохання аби помінятися квартирами. Тобто батько в Віталікову однокімнатну, а Віталік з сім’єю у його двокімнатну. Чоловік хоче переглянути всі переваги й недоліки, а потім уже дати відповідь.
Ось настав день народження батька, він покликав синів зі своїми родинами. Чоловік хотів поговорити. Як-не-як, а питання з квартирою для Віталіка потрібно було вирішити. Але прийшли тільки сини, без своїх дружин та дітей. Це звісно трохи не приємно, але напевно на краще, так буде спокійніше і легше поговорити. Вони ж не чужі люди. Після того як його привітали зі святом він почав розмову заради якої й запросив синів.
Віктор Іванович хотів, щоб Віталік і він сам продали свої квартири, а натомість купили одну трикімнатну, велику. Чоловік глянув на Олександра і сказав:
– Можна я буду жити в тебе?
– Оце так новина, – кричав Олександр.
– Чому це Віталіку купувати квартиру, а я маю тебе забирати жити до себе? Я не згоден з цим рішенням. Я ніколи не дозволю продати мою частину батькової квартири. Чого тобі, тату не йметься, живи там як живеш. Віталік ходить на роботу та має свою сім’ю. Зробив дітей, то хай тепер і дає їм сам все необхідне.
Посварившись Олександр встав і вийшов зі столу та більше не повертався. Віталік був засмучений і сказав:
– Дякую тато! Ти хотів мені допомогти. Я так і думав, що Олександр не згодиться на це, але вірив до останнього.
Віктор Іванович довго думав, що не так. Можливо його син егоїст?
Яка ваша думка, хто правий у цій ситуації?
