У мене є син йому дев’ять років. Вчора ми з ним ходили у супермаркет, хотіли купити продукти та вибрати іграшку для племінниці, бо у неї через чотири дні буде день народження. Ми купили усі необхідні продукти та пішли у відділ де продавались іграшки. Я ніколи не підслухую чиїсь розмови, але буває таке, що ти випадково стаєш свідком розмови інших людей.
Ми з сином вибирали іграшку для племінниці і побачили, як недалеко від нас зупинилась дівчинка, а через хвилину до неї прибіг батько.
І тут вона закричала:
– Я хочу цю ляльку! Я дуже її хочу!
– Наталю, заспокойся, ми не можемо її купити. Зараз я не маю з собою потрібної суми грошей. – спокійно відповів батько.
– Чому ти не маєш грошей? Я хочу і значить ти маєш купити! Купи цю ляльку негайно! – кричала десятилітня дівчинка ще сильніше.
– Зайчику, не кричи. Я не можу тобі такі дорогі іграшки купувати.
– Заробляй більше! Я хочу цю ляльку! – продовжувала кричати дитина.
Батько узяв її за руку і потягнув до виходу, а дитина продовжувала кричати.
Я була дуже здивована тим, як поводилась дівчинка, бо їй уже десять років і вона мала все зрозуміти, а не кричати на увесь магазин. Навіть мій дев’ятирічний був здивований коли побачив, як поводиться ця дівчинки.
Можливо, батько її дозволяв усе і вона не знає слова «ні», чи є ще якась інша причина. Але я вважаю, що так діти не мають себе вести.
