Чужі люди допомогли старенькій, а рідні виrнали з дому

Олена з чоловіком і маленькою дочкою жили за містом. У них був великий будинок, який жінка успадкувала після смерті батьків. З роботи додому їй потрібно було добиратися одну годину на автобусі. Завжди о восьмій годині вона чекала на зупинці маршрутку.

Одного теплого літнього дня жінка запізнилася на останній автобус у село. Вона вирішила викликати таксі. Олена помітила літню жінку, яка сиділа на зупинці. Бабуся дивилася на дорогу, а очі у неї були дуже сумні. Олена вирішила дізнатися що неї сталось, можливо жінка також запізнилась на маршрутку.

– Ви також не встигли на автобус? – запитала жінка.

– Ні, я нікуди не їду. – сумно відповіла вона.

– У вас щось сталося? Ви виглядаєте дуже сумною.

 – Ми посварились з дочкою і вона виrнала мене з квартири та просила мене більше не повертатися назад. Я не маю куди йти ночувати. – сказала жінка і з її очей покотилися сльози.

Олена витягнула серветку і простягнула жінці, щоб вона витерла свої очі.

– А родичів не маєте у місті?

 – Я дзвонила до брата, але з ним живе син з невісткою і двома дітьми, їм самим місця мало. А більше нікого я з рідних не маю.

До них під’їхало таксі.

Сідайте зі мною у машину, переночуєте у мене вдома. – запропонувала Олена.

Літня жінка погодилась і поїхала з нею. Вони приїхали до її будинку. Їх зустрів чоловік, якому дружина розповіла про стареньку. Вони вирішили, що Галина Іванівна поки поживе у них.

В подружжя є син, якому три роки, він ходить у дитячий садочок і вони не завжди встигають забрати дитину з садка, бо далеко добиратися з роботи до села. Хлопчик дуже розумний і слухняний, він добре розмовляє і вміє рахувати до п’яти. Чоловік з дружиною вже давно думали найняти няню, щоб вона забирала дитину додому і дивилася за нею поки їх немає вдома. Але не могли знайти людину, якій вони би змогли довірити свого сина.

Олена та Михайло запропонували гості жити у них і забирати з дитячого садка їхню дитину. Жінка дуже зраділа та погодилась. Вона дуже любить дітей та завжди мріяла про онуків.

Літня жінка розповідала, що колись мала перукарню недалеко від офісу де працює Олена. Але вона подарувала бізнес дочці, а та не змогла добре ним керувати і салон закрили. Зараз вона на пенсії і жила з дочкою у квартирі, поки та не вигнала її з дому.

Галина Іванівна не тільки забирала сина подружжя, але вміла дуже смачно готувати. Чоловік з дружиною були задоволені її роботою. Згодом, хлопчик дуже полюбив стареньку  і почав називати її бабусею.

Через два місяці літня жінка вирішила навідатися до дочки, щоб забрати з квартири свої речі. Вона з Оленою поїхала до міста.

Жінка постукала у двері і їй відчинила її дочка. Наталя не зраділа приїзду матері, вона почала кричати:

 – Де ти була? Ми не знали де тебе шукати. Дзвонили до дядька, але він сказав, що ти не приїздила до нього. Я думала, що з тобою щось трапилось.

 – Я більше з тобою не буду жити. Мені пощастило познайомитись з чудовими людьми, які мені допомогли. Я залишусь жити у них.

Літня жінка зібрала речі і поїхала з Оленою додому. Дочка не стала заперечувати і просити матір залишитися, вона дуже зраділа, що старенька більше не повернеться і не буде з нею жити під одним дахом.

Жінки повернулися додому і Галина Іванівна продовжувала готувати їжу та доглядати за дитиною. Подружжя дуже добре ставилось до жінки і вони стали для неї наче рідні. Чужі люди допомогли старенькій, а рідні вигнали з дому.

Через чотири місяці дочка одумалася і вирішила шукати матір. Коли знайшла її, то просила вибачення. Але матір відмовила і сказала, що уже пізно, вона більше не хоче бачити дівчину і спілкуватися з нею. Зараз у неї нова сім’я, яка її любить і шанує.

Оцените статью
Чужі люди допомогли старенькій, а рідні виrнали з дому