Я подарувала своєму чоловіку спочатку донечку, а потім і синочка. У нас була справжня сім’я з гучним дитячим сміхом і вечорами в теплій атмосфері.
Якось так з дитинства я знала, що для чоловіка основне – це син. Мій батько завжди мріяв про сина, хоча мав двох дочок. Мій дядько всю свою увагу приділяв своєму сину, а з дочками спілкувався поверхнево.
Існує давнє повчання, чи то повір’я, що чоловік в житті повинен зробити три речі:
– Посадити дерево, збудувати будинок і народити сина.
От я і мріяла народити своєму чоловіку сина. Тільки він у мене пішов проти моїх якихось уявлень і більше любив нашу донечку.
Він і в ляльки з Мартусею грався, і дозволяв себе розфарбувати. А на нашого сина Андрійка уваги майже не звертав.
Єдине – це чоловік перед сном читав казку для обох діток і цілував їх в щічку. І все.
А синочок так тягнувся до тата. Він і малюнки йому малював, і з конструктора складав різні моделі машинок чи літачків. Та ніяк не міг привернути увагу батька.
Одного разу моє материнське серце не витерпіло і я запитала в чоловіка в чому справа, невже він не помічає як син до нього тягнеться.
Мій чоловік лише посміхнувся і сказав:
– Люба, невже ти думаєш, що я люблю наших дітей по-різному? Ні, це зовсім не так. Моя любов до них однакова. Просто дівчинці потрібно більше чоловічої уваги, а син повинен з дитинства знати і вміти уступати жінці.
Я була спантеличена від почутого, навіть не знала що відповісти. Стояла з роззявленим ротом і “гав” ловила.
