Цей хлопець виріс у неблаг0п0лучній сім’ї, але все одно зміг стати справді достойним чоловіком

Був у мене колись друг дитинства – Віталіком звали. Життя вже давно повело нас різними дорогами, але я й досі часто згадую про нього. А все через неймовірну історію його сім’ї і те, які уроки він з неї виніс. Розповім і вам.

Я росла в звичайні сім’ї. Батько, матір і молодша сестра. Не скажу, що жили ми якось по особливому добре, скоріше середньо статистично. Не пам’ятаю, щоб мені чого бракувало, але й дорогих подарунків я не отримувала. І мені здавалось, що приблизно так само живуть і мої однолітки. Просто не бачила прикладу іншого життя.

Поки не зустріла Віталіка. Йому тоді було 15 років і я дізналась, що діти можуть рости у неповноцінних сім’ях. Він жив в однокімнатній квартирі зі своєю мамою – інвалідом і ще одним молодшим братом. І здавалось би, що це ідеальні умови для того, щоб хлопець виріс хуліганом чи бандитом. Але Віталік виявився абсолютно не таким.

Як я вже дізналась пізніше, батько Віталіка був алкоголіком і це й звело його з цього світу. В дитинстві він часто бив своїх дітей і матір, тож його смерть стала навіть своєрідним полегшенням. Хоча одночасно в сім’ї зник і постійний годувальник. Матері було важко влаштуватись на роботу, тож доводилось ледве зводити кінці з кінцями, щоб хоч якось прожити на виплати за інвалідність.

Відповідальність за сім’ю взяв на себе старший син. Навчився дбати і про матір, і про молодшого брата. Я декілька разів була у них в гостях, і хоч квартира явно потребувала ремонту і нових меблів, проте там завжди було чисто і затишно. І їжа на столі, хоч і не була найбільш вишуканою, проте завжди була смачною. А все завдяки 15-річному хлопцеві. Він же ж займався і купівлею продуктів, і оплатою комунальних послуг. Нічого зайвого ніколи собі не брав.

Молодший брат теж виріс під Впливом Віталіка і завжди прагнув йому допомогти, або хоча б не заважати. Та й другом Віталік завжди був хорошим. Я могла прийти до нього в будь-який момент і знати, що він мене підтримає. Завжди чудово вислуховував і сприймав серйозно усі мої життєві труднощі, хоча міг сказати «Ти не маєш права жалітись. Глянь на моє життя». Та й про батьків жодного разу поганого слова не сказав, був просто вдячний їм за життям.

Я не знаю, де зараз Віталік і чим займається, але впевнена, що таким людям як він, завжди усміхається доля. Хіба вирісши у таких умовах, але зберігши людяність, він не заслуговує на усе найкраще?

Оцените статью
Цей хлопець виріс у неблаг0п0лучній сім’ї, але все одно зміг стати справді достойним чоловіком