Цей рудий бешкетник допоміг моїй бабусі із мамою залишитись в живих в найскладніші періоди життя.

Колись мама, заплітаючи мене до школи, розповіла мені історію свого дитинства. А була вона про те, як вони із моєю бабусею пережили голодування. І все завдяки руденькому коту Рижику. Якби не це чудо-створіння, то вони б не вижили, і мене, логічно, також на цьому світі не було б.

Кожного дня, з самого ранку Рижик налаштовувався на велике полювання, поки всі мешканці села ще солодко спали. Приносив він як не миші, то величезні щури, то пташечку зловить. І сам не їв, все додому сунув. А бабуся щось та й придумає, аби не відійти на той світ через голод. Постійно варила якісь «супи», якщо можна це так назвати. Зараз як подумаю, як виглядав той бульйон із щура, то погано стає, а тоді люди тішились і такому. Голод – штука така.

Від кожного щура баба частину віддавала коту, він прекрасно це знав і чекав на свою долю. З решти варила той славнозвісний бульйон і хоч якось підтримувала життєдіяльність свого організму.

Загалом кіт жив із мамою та бабунею, ніби член сім’ї. Вони навіть брали його до себе на ліжко. Адже ковдра то була одна. Грілися разом, як могли. А кота всюди із собою совали, бо хотіли віддячити за те, що, по-суті, він всю сім’ю годує.

Також Рижик гарно підробляв охоронцем. Як тільки якісь комісари на перевірку приходили, то ми були попереджені. Тоді не можна було мати вдома більше ніж 5 колосків. От ми по 4 й залишали. А щоб не пропадало добро, то прямо перед цим решту з’їдали. Заховати було нікуди та й боялись, аби не попастися.

Навесні часто баба з котом часто ходили птахів ловити. Звичайно, вони для їжі краще годились, ніж мерзенні щури. Та такий тандем у них був. Кіт ловить, бо швидкий і спритний, баба мішок тримає.

Коли сім’я пережила ці страшні роки і вже з’явилась можливість їсти все, чого душа забажає, то бабуся найсмачніші страви коту віддавала. Вона знала, що якби не він, то її б давно в живих не було, та і доньки теж. Та невдовзі кіт помеR і це було дуже страшною втратою для всіх. Мама і бабуся довго горювали, навіть зробили повноцінний похорон і закопали кота з усіма почестями. Поставили табличку на могилі щоб нічого не розрушило її.

А потім померла і моя баба. Ми з мамою поховали її близько того місця, де лежав Рижик. Тепер вони будуть разом оберігати нас від всього злого та нечистого.

Оцените статью
Цей рудий бешкетник допоміг моїй бабусі із мамою залишитись в живих в найскладніші періоди життя.