На минулому тижні у нас із дружиною була відповідальна місія – з’їздити у село до батьків у гості. Жанна, як завжди наготувала купу смаколиків, накупувала продуктів у магазині, яких в селі не купиш, я також обходив усі торгові центри, придбав подарунки і ми готові до візиту на всі 100%.
Мої батьки живуть далеченько. Якщо бути точним, то в 4 годинах їзди. Тому з появою діток ми рідко навідувались до них. Самі розумієте, такий шлях. Поки туди заїдеш, поки назад, то й відпочити нема коли. А з дітьми так і взагалі нереально кататися на такі відстані.
Вирішили ми з коханою запланувати цей довгоочікуваний візит на півтора тижні вперед. І, звичайно ж, попередили батьків про своє рішення. А коли їхали та залишалося дві години, то я попередив батька, що ми уже на половині дороги і вони можуть потихеньку там готуватися, на стіл багато не ставити, адже ми багато смачного веземо з собою.
Батьки здались мені неймовірно радісними. А коли ми приїхали, то я переконався в цьому, бо на обличчі обох сяяли усмішки. Ми відразу хотіли почати носити речі в дім, та не змогли заїхати на подвір’я. Тоді тато виніс із хліва лопату і вручив мені її. Сказав, що для того, аби заїхати, треба сніг прочистити, бо останніми днями страшенно мело.
Мене, якщо чесно, така «привітна» зустріч здивувала. Батьки живуть не самі, з ними моя сестра і її чоловік. Невже за цих півтора тижні вони не могли прочистити дорогу хоч трохи? Видно, що такі кучугури не нападали за сьогоднішній ранок, а тим більше за наших 4 години дороги.
Вголос я нічого казати не став, адже не хотів з порогу розводити скандал. Та ситуація здалась мені дійсно неприємною. Ми не бачились стільки років а замість міцних обіймів мені вручили лопату і погнали розгортати брили снігу.
В домі чекав ще один сюрприз: на столі стояло декілька страв, і всі вони були зовсім холодними. Мама із сестрою дивились телевізор, а моя Жанна сама все гріла, виставляла те, що приготувала сама.
Тому після такого прийому мені здалося, що бачити нас не особливо хтось і хотів.
