Ця історія про одного хлопця, який «залишився в пам’яті» не одного вчителя, однокласника та навіть декого з батьків.

Мабуть, кожен, хто прочитає цю історію, згадає своє дитинство, щасливі й безтурботні шкільні роки, першу п’ятірку. І сльози через першу двійку. Перше дитяче шкільне кохання й розчарування. Усі ми то пережили, але то були прекрасні роки, які ніколи в житті більше не повторюються.

Але, на жаль, інколи під час навчання можна часто спіткнутися з несправедливістю, яка залишає величезний слід на все майбутнє життя. Теж для когось це несправедлива вчителька, чи нелюбий предмет у школі. Для дівчаток можуть бути непосильні круги бігу на стадіоні, чи стрибки через «козла». У кожного щось своє. І сприйняття теж різне.

Ця історія про одного хлопця, який «залишився в пам’яті» не одного вчителя, однокласника та навіть декого з батьків. Його історія розпочалася з того, що він прийшов до школи. Мав хороші здібності до навчання, але зовсім не мав бажання. Тому на завершення першого класу його не оцінили, тому до наступного не перевели, залишивши на наступний рік. На жаль, він жив у неблагополучній родині, мати часто міняла місце проживання. Тому й місце навчання довелося змінити. Потрапив хлопчина до школи-інтернату, де повністю змінився і не в кращий бік. За два роки повернувся. Але уже в клас інших дітей, які були молодшими на цілих два роки. От тут то почалося справжнє пекло.

Хлопець був неврівноважений. Він нікого не поважав й не слухав. У класі постійно принижував двох дівчаток, які були слабохарактерними. Жоден день навчання не проходив без сліз і хвилювань нещасних. З хлопчиками, які намагалися захистити дівчаток, Максим одразу вчиняв суперечку. Тоді страждали всі. Та що вже говорити про однокласників, якщо він з легкістю міг прозвати учителя.

З усіх шанованих вчителів школи ніхто не міг мати вплив на цього учня. Він запізнювався на уроки, міг прийти й не мати ні підручника, ні інших навчальних матеріалів. Хлопець міг вживати нецензурні слова на уроці й обурюватися на команди вчителів. Уроки розпочинав з реплік, що він нічого не робитиме, і всяко намагався завадити навчанню інших. Тому у свою команду з часом він приєднав  ще одного розбишаку. Тепер вони «пили кров» вдвох.

У цьому році Максим завершив би навчання в сьомому класі. Зовні він суттєво відрізнявся від однокласників, адже він мав би закінчити основну школу й отримати свідоцтво про закінчення дев’ятого класу. Фізично це був дорослий хлопець. Але його розумові й інтелектуальні здібності говорили про зовсім інше.

Черговий випадок під час перерви, коли Максим нахабно домагався однокласниці, назавжди змінив його долю. Однокласники й батьки не стали мовчати. Тому на засіданні педагогічної ради директор запропонувала відрахувати учня з навчального закладу. Усі радо підтримали рішення, ні краплі не співчуваючи дитині.

Звичайно, педагогіка рекомендує безумовно позитивне ставлення до учасників освітнього процесу. Але деякі такі учасники не вартують взагалі, щоб їх навчали.  Дуже шкода, що теперішні батьки дозволяють вчиняти своїм дітям так підло й мерзотно. Адже фундамент особистості закладають рідні, а вчителі мусять навчати вчитися й здобувати знання під впливом виховання.

Сподіваюся, що школа ще не скоро побачить у своїх класах подібних учнів, адже світ перевернеться від побаченого…

Оцените статью
Ця історія про одного хлопця, який «залишився в пам’яті» не одного вчителя, однокласника та навіть декого з батьків.