Мою сестру Надію чоловік покинув, коли діти ще були маленькі. Скандалили, звинувачували один одного в невірності, в небажанні працювати та щось робити для сім’ї, і ще всяке інше. Всі сусіди думали, що повернеться, скучатиме, не зможе жити довго без дітей.
Не знаю, чи скучав, але більше не повернувся. Ходили чутки, що відразу став жити з іншою жінкою, яка мала троє дітей.
Сестра вийшла заміж дуже рано, в 16 років. У нашій сім’ї прийнято рано виходити заміж. Батьки тішилися і гордилися:
– Ох, яка в нас гарна дочка! Скільки у неї залицяльників!
А виходить, не завжди тому треба радіти.
Чоловік пішов, залишивши малих дітей, купу проблем і жінку, яка ніде ніколи не працювала, бо не мала освіти та професії. Спочатку було цікаво, не має скандалів, сварок, так тихо й спокійно. Але дітей треба годувати, діти прагнуть розвиватися, мати все те, що мають інші. А для цього потрібні гроші.
Старі батьки отримують маленькі пенсії, яких не завжди хватає на ліки, а не то, що якісь там іграшки для дітей чи вітаміни. Стало дуже важко.
Щоби мати свої овочі, треба тяжко працювати, щоб обробити город. А буває неврожай. От тоді Надія вирішила піти на якусь роботу. Діти ходили в школу і потреби дуже зросли. Тому, коли почала отримувати зарплатню, життя почало налагоджуватися. Діти підросли, дівчинка уже була у випускному класі. Син — працьовитий, хай вчиться не дуже добре, але допомагає по господарству, підтримує, добрий і чуйний.
І тут — новина: Надія вагітна! Хто батько дитини — невідомо, вона все приховує і нічого не розказує.
Мама наша, вже дуже літня жінка, категорично проти народження дитини. Старші діти ошелешені таким поворотом долі, але щось зробити уже пізно. Я теж жінка і розумію, що, де є місце двом дітям, то і третьому знайдеться, але, чи треба починати знову спочатку той важкий шлях з маленькою дитиною, якщо уже вік середній, здоров’я підводить і підтримки (маю на увазі чоловіка) немає.
Я, напевно, не змогла б почати знову той шлях, тим більше без чоловіка. Людям у селі роти не зашиєш. Всі вже дізналися, засуджують, насміхаються. А ще, як до дітей стануть приставати із запитаннями. Діти вже дорослі, їм незручно це чути про свою маму.
Так пролетіло 9 місяців і народився хлопчик Денис. З появою дитини все змінилося. Всі залучилися до догляду за дитиною, всі бавили, купували необхідні речі, всі сумніви розвіялися як дим. Дітей у нашій сім’ї завжди любили, тільки жаль, що хлопчик росте без тата.
Дай Боже, щоб зустрівся Надії ще достойний чоловік і батько для Дениса і, щоб хлопчик ніколи не дізнався, що він небажана дитина для сім’ї, що батько забув про нього ще до народження.
Я все одно жалію, що я, як сестра, не підтримала Надію тоді, коли їй так потрібна була підтримка. Я переконую себе в тому, що я переживала за майбутнє життя Надії, що б їй не було так важко.
