Я завжди думав, що ми з дружиною добре виховуємо дітей. Наші сини росли слухняними, розумними. Допомагали нам в усьому. Дружина Віра хвалилася перед подругами, що їй і дочок не потрібно. Адже сини все допомагають. Можуть і посуд помити й у квартирі прибрати.
Після закінчення школи старший Антон пішов вчитися далі. Вступив у інститут. Жив у гуртожитку. Увечері працював, щоб не брати гроші в нас. Ми гордилися старшеньким, говорили, що проблем немає з ним. Навчається, та ще й працює. З дружиною розмовляли, що і менший невдовзі закінчить школу, піде вчитися далі, заробляти буде. Нам полегшає. Будемо збирати гроші. Адже потім хлопчики одружаться, потрібно буде підтримати їх фінансово.
Ми й не помітили, як змінився наш менший син Артем. Після того, як Антон з’їхав у гуртожиток, молодший відчув свободу. Став погано навчатися, затримувався до самого вечора. Де буває і що робить, не говорить. Коли раніше ми могли розмовляти відверто, то наразі Артем ховається від нас, не признається ні в чому. Зв’язався з поганою компанією.
Ми з дружиною намагалися по доброму розмовляти з ним, не допомагало. Прийшлося признатися старшому Антону, що в нас великі проблеми. Адже про школу молодший зовсім не думає, не ходить. Які ж оцінки в нього будуть, куди зможе поступити? Антон сказав, що потрібно наразі вирішувати, як відволікти Артема від поганої компанії. Але що ми можемо зробити? Намагалися не випускати з дому, втікав. Не давали гроші, крав у нас в гаманцях.
Так продовжується дотепер. Після школи не навчається і не працює. Чекає, поки ми з дружиною дамо йому гроші. Якщо відмовляємо, то знаходить і бере сам. Антон на нас сердиться, говорить що ми розпестили його. Якби не дозволяли все підряд, а хоч інколи говорили йому, ні, то такого б не було.
А що вже винуватити одне одного. Потрібно знайти спосіб, як врятувати сина від такого життя. Адже вже й випиває добре. А ми з дружиною не знаємо в кого просити допомоги чи пораду.
