Розповім вам історію однієї неблагополучної сім’ї. Батьки трирічної дівчинки розвелися. Зараз їй вже п’ятнадцять, а її мамі – тридцять сім. Заробляє на життя працюючи санітаркою у місцевій лікарні. Сім’я у них малозабезпечена. Грошей, які вона заробляє заледве вистачає на саме необхідне, тому часто доводиться шукати підробіток, щоб прогодувати сім’ю.
За останні кілька років їхнє становище лише погіршилось. Життя стало нестерпним. Якщо раніше дівчинка навчалася на четвірки й п’ятірки, була слухняною, допомагала по дому, то тепер почала прогулювати уроки, приносити у щоденнику трійки та двійки й взагалі стала некерованою. Мати хотіла, щоб донька по закінченню дев’ятого класу продовжила навчання у технікумі.
Через нестерпну поведінку та систематичні прогули, матір часто викликали до школи, проводили бесіди. Після чого вона сердита приходила додому, лаяла доньку за погані оцінки, але та продовжувала у тому ж дусі.
Вони постійно сварилися, мати дорікала доньці за відразливу поведінку, жалілася, як їй важко бути матір’ю-одиначкою. Пояснювала, що для того, щоб змінити щось у житті, щоб була можливість вилізти зі злиднів, треба для початку покращити успішність у навчанні.
Та донька ніби не чула її, або чула, але до уваги материні слова не брала. Її однокласники мали все: сучасні телефони, модний одяг і решту привілеїв безбідного життя. А у неї нічого цього не було і підсвідомо винила вона у всьому себе.
Одного вечора донька не повернулась зі школи й вдома вона не ночувала. Мати пробувала до неї додзвонитися, та все марно. Жінка обдзвонила лікарні, усіх знайомих, звернулася у поліцію, та доньку ніхто не бачив. Через три доби розпочалися пошуки. У голові роїлися найгірші думки й жевріла одна надія: “Аби тільки жива була!”. Дівчину відшукали лише на четверту добу, а вірніше вона сама повернулась додому. Мати міцно притиснула її до грудей:
– Де ж ти була, доню?
Та поглянула матері в очі та тремтячим голом відповіла:
– Я хотіла зникнути з твого життя, щоб тобі стало легше жити.
Вона знала скільки сил докладає мама, щоб заробити їм на прожиття. Вони обидві заплакали. Донька зрозуміла, що від проблем утекти неможливо – їх треба вирішувати й час вже братися за розум.
З того часу дівчинка більше не пропускала уроки, підтягнулась у навчанні та регулярно допомагала мамі з домашніми справами. Маму більше не доводилось червоніти перед директором. Життя почало налагоджуватись. Дівчина закінчила школу та вступила до медичного коледжу. Вони продали свій будинок та переїхали до обласного центру. Не розкошують та на пристойне життя вистачає. У їхній сім’ї запанувала любов і взаємна підтримка. Цінуйте близьких, життя у нас одне.
