Останнім часом між мною і чоловіком наче кішка пробігла. Ми постійно сваримося. Усе йому не подобається. То не так я йому подала. То чай надто солодкий. То картопля пересмажена. Одне слово, все тепер я для нього роблю не так.
Урешті я не втрималася і сказала, хай готує собі сам. Він образився і пішов до своєї матері. Думав, що я плакатиму і повертатиму його додому. Не той уже вік. Сама навчилася давати собі раду.
Встала зранку, зготувала улюблену кашу. Потім разом з дітьми почаювала. Оскільки це був вихідний, то зайнялася прибиранням. Діти наввипередки мені допомагали.
Несподівано обірвався карниз.
-Ну все, – думаю, – тут я попалася. Як я обійдуся без чоловічої руки?
Зайшла в комору, де лежав всякий інструмент. Усе перебрала і знайшла все, що мені на цей час було потрібне. За першим разом боляче вдарила себе по пальці. А потім навчилася і я зуміла прикрутити карниз до стіни.
-Ура! Операція вдалася, ледь не прокричала в голос. Але вчасно спохватилася – діти мене не зрозуміють.
Потім пішла на базар – купила все необхідне. На третину менше, як закуповувала раніше. Все-таки на один рот менше нас стало.
Ось і день вже хилиться до кінця. Вирішила ще зготувати плов на завтра. Бо зранку всі розбіжимося кожен по своїх справах.
Відчула втому в усьому тілі. Пішла в ліжко. Нікому докоряти, що ще десятої нема, а я вже валяюся. Чай діти самі приготують, вже не маленькі.
Чоловіка нема, щоб вимагав ще робити йому канапки. Отож, можу трохи розслабитися і врешті почитати книжку, яку придбала вже пів року тому, а почитати все ніколи. А тепер є час на читання. Є час на відпочинок.
З такими думками і світлим спокоєм я й не зчулася, як опинилася в обіймах Морфея. Хтось з дітей підібрав книжку і поклав на полицю та вимкнув світло.
Мені снилися приємні сни зі смаком моєї улюбленої кави з кардамоном.
