Нещодавно мій десятирічний син заробив собі гроші на дорогий телефон. Звісно, мені це приємно. І малий отримав урок на все життя. А було все так.
Я з Сергійком пішла на дитячий майданчик. Малий у мене доволі непосидючий – скрізь його багато. Оскільки я виходжу на вулицю також із купою додаткових справ, то попросила Сергія нікуди не ходити – гратися на майданчику. Я тим часом збігаю в магазин – закуплю продукти. А по дорозі ще заберу пакунок з пошти і оплачу деякі рахунки.
Поки я ганяла туди-сюди, малий також встиг набавитися з друзями і вже очікував на мене на лавочці, що була за кілька метрів від майданчика.
Коли підійшла до нього, він діловим тоном заявив, що нам треба трохи почекати – він має тут ще одну справу.
-Що трапилося, синок?
-Ось глянь, що я знайшов, – і Сергійко простягнув переді мною дорогий телефон.
– Що це? Звідки ти його взяв? – захвилювалася я.
-Лежав он тут, біля лавки, в траві , – відповів спокійно малий. – Я вже зателефонував його власнику. Він скоро приїде. Треба трохи почекати.
У мене не було аргументів, щоб в чомусь малому суперечити. Хоч я спішила, але коли така справа, то треба почекати.
Під’їхала машина, зупинилася неподалік від нас. З неї вийшов середнього віку мужчина, представився, хто він. Забрав з рук Сергія телефон, а натомість малому простягнув конверт з грошима.
Сергій розгубився – він ніколи не отримував такої великої винагороди. Сказав, що його батьки вчили повертати чужі речі власнику.
-Ти врятував мій бізнес, малий. У телефоні міститься вся база даних, яку я все збирався помістити «в хмарі». Тепер точно це зроблю. А це тобі за благородний вчинок, дитино.
У конверті була сума, якої вистачило на добротний телефон.
