Всі мої родичі доволі заможні люди. У всіх моїх братів, сестер, тіток і дядьків є свої будинки або квартири.
Так склалося, що тільки мій брат не зумів собі щось організувати. Все життя з сім’єю він прожив у старенькій батьківській хаті. Але тут свою визначальну роль відіграв наш рідний дядько. У нього не було ні дружини, ні дітей. Він вирішив подарувати свій великий будинок моєму братові в обмін на те, що той буде його доглядати на старості літ, нагодує і подасть склянку води.
Якщо вернутися до самого початку, то на цей будинок поклали око ще деякі наші родичі. Але наш дядько був специфічною людиною, іншими словами — відлюдником. Він мало з ким спілкувався, а з ріднею так взагалі не хотів нічого спільного мати. Але наші родичі, навпаки, старалися завоювати його увагу, наполегливо намагалися домогтися спілкування з ним. Словом, спадок, що він залишив після себе, не давав спокою нікому.
Ця ситуація виглядала доволі смішно. Проте, всі намагалися дотримуватися елементарних норм співжиття. Бо сім’я — це святе. Ніхто навіть не догадувався, що дядько вже давно вирішив, що саме той, хто не ходив за ним і не просив його ні про що, отримає будинок і його, як бонус.
До слова, мій брат дуже скромний, спокійний та працьовитий. Він сім разів подумає перш ніж щось зробити чи сказати. Можливо, тому, що брат не відповідав на різні чутки, все обійшлося без скандалу.
А були різні варіанти. Деякі племінники радили поділити хату на рівні частини, щоб потім продати й поділити гроші. Вже навіть прикидали, скільки потягне такий будинок і скільки кому дістанеться. Брат мій не претендував на таке. Навпаки сказав, що дядькові буде не дуже приємно почути, що його будинок вже поділили, при тому, що він ще живий, ба більше, що в ньому буде жити якась чужа людина.
На цьому варіанти поділу спадку не закінчувалися. Хтось з рідні запропонував, щоб дядько подарував комусь одному свій будинок, а той, хто отримає, буде зобов’язаний виплатити всім іншим певну суму. Оце так логіка у людей? Звідки тільки така наглість береться?
Мене ніхто не запитував, але, на мою думку, якщо дядько й вирішив щось комусь подарувати, то ця людина нікому нічого не зобов’язана. Бо це — подарунок.
На щастя, дядько нікого не послухав і вчинив так, як собі задумав. Перед смертю віддав братові документи на будинок і кругленьку суму за те, що дотримав свого слова і не покинув його помирати в голоді та на самоті. Тепер у мого брата є будинок, який потребує нормального ремонту і догляду.
Тільки проблема в тому, що рідня не згодна з таким рішенням. Наш двоюрідний брат відверто не прийняв такого поділу і приходив до мого брата вимагати гроші за свою частину. Я цього не знала, брат мені сам про це розповів.
А найсмішніше те, що мій брат дійсно дав йому не малу суму грошей за будинок. Він вважає, що всім винен. Я його переконую у тому, що він доглядав дядька, тому цей спадок по праву його, нікому він нічого не винен. Та й дядько обрав його. Значить, так мало бути. А родина мусить змиритися з цим!
