Мені розповідала матір про дідуся, який знайшов немовля у себе на подвір’ї і виховав, як свою рідну дитину. Цією дитиною була моя матір.
Мій дідо працював у колгоспі, платили їм дуже мало, тому зайвий рот нікому не був потрібен. Мирон вийшов зранку на вулицю і побачив на подвір’ї кошик з немовлям. Звідки вона взялася і як взагалі потрапило сюди залишалося загадкою. Він підійшов до нього і взяв дитину на руки. Це була маленька дівчинка.
Жив він сам тому не знав, як доглядати за дитиною. Вирішив звернутися по допомогу до сусідів. Біля нього жила багатодітна сім’я, він прийшов до них з дитиною і розповів, що сталось. Жінка сказала, що в неї багато клопотів, тому вона не допоможе сусіду.
– Не бери на себе відповідальність за дитину. Ти ще молодий, одружишся і у тебе будуть свої діти. Я раджу залишити немовля. – сказала жінка.
Але він її не послухав і вирішив сам голодувати та доглядати дитину. Він назвав дівчинку Оленою і виховував, як свою рідну дочку.
Через два роки чоловік познайомився з молодою жінкою, яка йому дуже сподобалася. Вони вирішили одружитися у них народилось двоє доньок.
Дружина дуже добре ставилась до Олени, дівчинка називала її мамою. Про те, що вона не рідна дівчина дізналась коли їй виповнилося вісімнадцять років.
Моя матір була дуже вдячна діду, що він тоді її не покинув, а виховав як рідну. Він її одягав і годував, дав хорошу освіту. Вона згадує своє дитинство з задоволенням.
Ми завжди до дідуся з бабусею приїжджали на вихідні. Мама купувала їм подарунки і дуже добре ставилась до подружжя. Завжди казала:”Якби не батько, то мене б не було на світі”.
Вона знала, що могла загинути того дня від голоду і холоду, якби Мирон її не знайшов.
Я цю історію про дідуся буду розповідати онукам, щоб вони знали який у них був прадід. Земля кругла за наші хороші вчинки ми завжди отримуємо нагороду. Ніколи не потрібно про це забувати. Сподіваюсь, що мої діти будуть переказувати цю історію моїм онукам.
