Кожен з нас не раз, напевно, спостерігав, що життя складається з чорних та білих смуг. А от Діана давно вже забула, що означає жити без невдач та нещасть. Щось в її родині та чорна смуга затягнулася.
Спочатку не стало батьків дівчини. Єдиною рідною душею Діани став дідусь. Та рік тому найближча серцю людина раптово захворів. Лікарі ставили невтішний діагноз, лише руками розводили. Окрім того, Степан Андрійович потребував постійного догляду.
Діану це збило зі звичного ритму життя. Звісно, вона могла поїхати до столиці, щоб вилікувати дідуся. Однак грошей на лікування та життя у великому місті у дівчини не було. Діана вже й спеціаліста знайшла, який погоджувався зробити операцію, однак черга до нього була занадто великою. Хірургічне втручання можна було зробити аж через три місяці, а Степану Андрійовичу з кожним днем ставало все гірше.
Діана намагалася поєднувати роботу та догляд за дідусем: розривалася між домом та кафе, у якому працювала. Дуже скоро її керівнику це набридло, адже дівчина часто запізнювалася. Тому він наказав їй шукати інше місце роботи. Щирі благання Діани не допомогли – їй таки довелося звільнитися з роботи за власним бажанням.
Зразу за цим інші невдачі – дівчина не могла влаштуватися на роботу. Містечко у них невелике і працевлаштуватися було дуже складно. Не було місця й у школі, хоча Діана за професією була педагогом.
Тож майже місяць онука з хворим дідусем жили лише на його пенсію. Діана дуже переживала з цього приводу. Продовжувала шукати роботу та доглядати за Степаном Андрійовичем. Її також засмучувало, що дідусеві ставало гірше. Вона часто вивозила його на прогулянку на інвалідному візочку, щоб він мав змогу подихати свіжим повітрям, готувала корисну їжу, щоб старенькому було вдосталь вітамінів.
Та одного разу дідусь сказав, що так мріє покуштувати апельсин. Мовляв, давно вже їх не їв. Наче вони йому пахли скрізь. Онука не змогла відмовити. Побігла до магазину з останніми грішми, взяла три апельсини та пішла до каси.
Однак коли збиралася розплатитися, то не знайшла в кишені останньої сотні. Чи де загубила, коли поспішала, чи хтось вийняв – вона не розуміла. Діана розплакалася. Скільки ж може вже бути того невезіння?
Аж раптом до неї підійшла жіночка років 50. Вона тихенько поклала руку Діані на плече і подала касиру гроші за апельсини. Дівчина не могла підібрати слів, лише схлипувала.
Потім ця жіночка вийшла з Діаною на вулицю, розпитала, що сталося. Діана все розповіла, про всі свої невдачі. Вона й подумати не могла, що її благодійниця виявиться лікаркою зі столиці, Світланою Миколаївною.
Жіночка уважно вислухала Діану та заспокоїла її:
– Я – лікар-терапевт. Але можу допомогти Вам з дідусем. Мій знайомий – чудовий спеціаліст з цього профілю. Тому можете не хвилюватися! Я обіцяю, що зроблю усе можливе, щоб Ваш дідусь видужав.
Виявилося, що Світлана Миколаївна родом з містечка, де проживали Діана з дідусем. Вона приїхала навідати своїх покійних родичів на цвинтарі. Її тато помер рівно два роки тому і жінка серцем відчувала горе у родині Діани. Батько помер від тої ж хвороби, якою занедужав дідусь Діани. Але він все старанно приховував, не хотів бути тягарем для дітей, часто згадував покійну дружину та бажав бути з нею. Коли приховувати було пізно, то й робити щось для лікування уже не мало сенсу.
Світлана Миколаївна, почувши про таке нещастя, осторонь стояти не змогла, тож вирішила допомогти обов’язково цій сім’ї. Можливо, хоч іншого старенького зможе врятувати?
Свою обіцянку Світлана Миколаївна дотримала. Завдяки її клопотанню, Степана Андрійовича направили до столичної лікарні, де швидко зробили операцію. Прогнози лікарів були позитивними цього разу. Світлана Миколаївна також допомогла знайти кошти на лікування дідуся у різних фондах. Після реабілітації Діана з дідусем повернулися додому. Степан Андрійович почував себе чудово.
Окрім того, рідний брат Світлани Миколаївни був директором місцевої школи. Сестра умовила його допомогти молодій дівчині та знайти їй роботу. Тож невдовзі Діана почала працювати у шкільній бібіліотеці, а згодом вже вчителювала.
Ось так похід за звичайними апельсинами перевернули життя Діани та її дідуся. Ніколи не знаєш, що тобі готує доля і коли чорна смуга зміниться на світлу. Головне – не втрачати віру!
