Я проживаю з дідусем в будинку сам, батька та матері не стало як я був вже майже повнолітній. Тому я залишився з дідусем в будинку, батьки встигли зробити хороший ремонт в будинку.
Я вже живу з дідусем близько п’яти років. Дідусь був по лінії батька, і в нього було ще двоє дітей. А дядько і тітка були в мене не дуже хорошими людьми, як тільки я залишився сам з дідусем вони не навідували нас та не допомагали нам.
Відносини з дідусем у мене були хороші, не тільки він про мене піклувався але і я про нього. Одного літнього вечора, він мені розповів, що хоче передати будинок у спадок мені, але не може цього зробити бо дядько з тіткою одразу оспорять спадщину, будуть апелювати до того що вони є першими в черзі на спадкування.
Через кілька місяців дідусь захворів, та я залишився з ним сам та доглядав за ним. Коли я зателефонував до дядька з тіткою і сказав в якому стані їх батько чув, що вони на словах жаліють його, але в голосі було чути ноти радості. Мені в голові не вкладалося як можна радіти коли твоєму батькові погано.
На жаль через деякий час дідуся не стало, і вже кілька днів тітка з дядьком були тут як тут. Вони одразу почали шукати заповіт, вони обоє хотіли лише одного будинку.
- Що ви таке шукаєте? – запитав я у них
- Не лізь хлопче ми самі знайдемо – відповів мені дядько.
- Добре але мене цікавить чи ви будете ночувати в моєму будинку, готувати вам кімнату? – Знову ж запитав я у них.
- Як це твій він не може бути твій ми спадкоємці. – нетерплячий відповів дядько. Розвернувся та почав іти до мене.
- Знаєте дідусь знав що так буде, вам потрібний лише будинок. І десь рік тому він поспілкувався зі своїм знайомим нотаріусом, та він порекомендував продати будинок. І я вже як рік є власником цього будинку.
Як змінилося їхнє обличчя вони стали багрового кольору, дядько хотів до мене підійти, та закочував рукави. Але його зупинила тітка яка теж була зла, але контролювала себе. На кінець вони ще погрожували мені тим що зустрінемось в суді, а я й був не проти цього бо їм ніяк не виграти суд.
