Вдома ніхто до мене добре не ставився, а матір нена виділа, бо я була схожа на батька. Вони дуже важко розлучались і у матері залишились неприємні спогади, тому злість на колишнього чоловіка вона виливала на мене. Я не мала іграшок і ходила у старому порваному одязі, а молодшій сестрі купувались нові брязкальця, гарні комбінезони і плаття. Коли Наталя була маленькою, то я мала свою окрему кімнату, а коли сестра підросла, то батьки вирішили їй віддати мою кімнату, а мені поставили розкладне крісло у кухні.
Новий чоловік матері завжди до мене погано ставився, він кри чав і прини жував мене. Вітчим і матір говорили, що я некрасива, не розумна і їм не подобалось, як я працюю вдома. Вони заставляли мити посуд, а згодом кричали, що я не достатньо чисто вимила тарілки, коли мила підлогу, то завжди, говорили, щоб я перемивала, бо вона не блищить.
Вони завжди наголошували, що у їхній квартирі я буду жити до шістнадцяти років, а потім мене виженуть з дому. На канікули я їздила до дідуся, який злився на мого батька, бо він колись покинув матір і вона змушена мене виховувати самостійно. Він говорив, що краще мене віддати у дитячий будинок, ніж витрачали гроші на моє харчування.
У сімнадцять років я почала вчитись в університеті і переїхала від матері у гуртожиток. Через два роки до мене подзвонив адвокат, він сказав, що мій рідний батько помер і залишив заповіт у якому я маю успадкувати його двокімнатну квартиру. Я розповіла цю новину матері, вона зраділа, що я отримаю своє житло.
Згодом вітчим і матір запросили мене у гості, я приїхала виявилось вони хочуть, щоб я записала на матір успадковану квартиру. Я не погодилась, бо не хочу віддавати своє житло людям, які все моє життя ненавиділи і принижували мене, навіть, моя молодша сестра, яку я доглядала коли вона була маленькою погано відноситься до мене.
Вони вирішили підмовити дідуся, щоб той мене переконав подарувати їм квартиру. Літній чоловік подзвонив до мене і сказав, що він з батьками приїде у гості. Я не дуже хотіла, щоб родичі приходили до моєї квартири, але вирішила погодитись.
У неділю вони прийшли до мене в гості, сіли на диван і сказали, щоб я швидко заварила їм кави. Я виконала їх бажання і відчувала, що зараз буде дуже неприємна розмова.
– Ми тебе годували, одягали і дбали про тебе, настав час нам подякувати. Зараз ти підеш з матір’ю до нотаріуса і оформиш дарчу на квартиру – подаруєш Олені своє житло. – сказав дідусь.
– Ні, я цього не зроблю. У мене було дуже важке дитинство, я відчувала себе зайвою і непотрібною, а матір завжди злились на мене, бо я схожа на свого батька. Ви завжди заставляли виконувати усю роботу вдома і знущались з мене.
Вони були здивовані, матір кричала на мене, а вітчим хотів вдарити, але я сказала, якщо вони не заберуться всі геть, то я викличу поліцію. Родичі поїхали до себе додому, а я залишилась сама і дуже щаслива, що тепер буду жити одна і мені не потрібно буде терпіти принижень від них.
Через декілька днів прийшла матір і сказала:
– Ти мені винна: за їжу, якою тебе годувала, за одяг, який купувала, шкільні канцтовари і косметику. Ти мусиш віддати мені квартиру, щоб розрахуватись за це все.
– Я тобі віддам, але грошима. Зараз я знайшла роботу і перевелась на заочне навчання, з зарплати я тобі буду давати по 2000 грн. щомісяця.
Жінка була дуже здивована, вона стукнула вхідними дверима і пішла геть.
Я кожного місяця їй віддаю частину своєї зарплатні. У них я жила сімнадцять років, тому стільки ж років я буду давати гроші, але коли цей період часу мине, буду вважати, що я розрахувалась з ними.
