Я ніколи не була улюбленою донькою своїх батьків, скоріше навпаки. У власній сім’ї мене не любили, а тато з мамою взагалі вважали небажаною дитиною. Зате молодшу сестру вони обожнювали. Ліда була для них ідеальною донькою. Попри те, що насправді, вона була дуже далекою від ідеалу. Мала низьку успішність в школі, прогулювала уроки, не виконувала батьківських вказівок, а щойно закінчивши одинадцятий клас, завагітніла на три роки старшого від неї хлопця не бувши заміжньою. Та не зважаючи на це все, батьки любили її більше, ніж мене старанну і слухняну доньку. Все найкраще, якнайновіше діставалося їй, навіть згадувати не хочу. Ми, хоча і сестри, але дуже різні. Я врівноважена, не за роками серйозна, а вона, як мале розбещене дитя.
Єдиною близькою людиною в родині став для мене дідусь. Батько мого тата. Він бачив материну і сестрину несправедливість стосовно мене, і кожна зустріч з ним була для мене розрадою. Я дуже часто його відвідувала. Навіть додому не хотілось повертатись, за мною там сильно й не сумували. Я можу сказати, що моїм вихованням практично займався дідусь. Завдяки йому я полюбила географію. У молодості він багато подорожував і я дуже любила слухати його захопливі розповіді про різні країни. Для мене стало великим ударом, коли його не стало. Ніби частина мене п0мерла разом з ним. Для мене стало великою несподіванкою, що дідусь залишив мені у спадок свою трикімнатну квартиру. Батькам із сестрою не дісталося нічого. Оскільки, я вже була повнолітня, то відразу могла користуватись переписаним на мене майном.
Я дуже зраділа, що дідусь таким чином потурбувався про моє майбутнє. Але навіть не уявляла, як таку новину сприймуть батьки. Я якраз закінчувала університет, мала стабільні стосунки з хлопцем. Ми планували одруження. І окреме жито стало для нас подарунком долі. Ми були неймовірно щасливі, адже придбати хоча б однокімнатне житло за власні кошти поки не мали змоги, а жити десь треба було. Я розуміла, мій батько також може претендувати на квартиру і боялася, що батьки захочуть відібрати мій спадок.
Мої очікування виправдалися. Після оголошення заповіту сім’я почала мене цькувати. Мати вимагала продати квартиру, а отримані від продажу гроші поділити. Вона була переконана, що я на неї не заслуговую. Вони не могли мені пробачити, що я житиму у трьох кімнатній квартирі, у той час, коли вони тісняться у двокімнатній. Мама прийшла і влаштувала мені скандал, кричала на увесь під’їзд. Та я твердо вирішила виконати волю дідуся і не відмовлятися від призначеного мені спадку. Вони вижили мене зі своєї квартири. Не піклувалися і нічим не допомагали усі ці роки. Чому тепер я повинна йти у них на поводу? Я так прямо і сказала матері. У відповідь почула, яка я невдячна, та купу погроз, де мати обіцяла, що таки виселить мене з цієї оселі. Та я знала, що зроблю все, аби дідусева квартира їм не дісталася.
