Жив в нашому селі один заможний дідусь. Він був з молодості дуже підприємницьким та завжди знаходив спосіб заробити та отримати найбільшу вигоду. Це мені розповіли старші жительки нашого села.
Він чоловік хороший, побудував колись з дружиною гарного великого будинка, двір чудовий зробив, грошей чимало за життя назбирав та й жив у дуже мальовничому місці.
Сам по собі дідусь був дуже цікавою людиною. Я часто приходила йому допомогти, адже жила в будинку поряд, який придбала для себе. Мені деколи нудно було, от і ходила до сусіда допомагати. А там ми й подружились, тому він мені багато чого розповідав.
Дідуся родичі відвідували раз на рік. Літом, коли в того був день народження. Тоді в хаті збирались і діти, і вже онуки Але кожне таке свято закінчувалось грандіозним скандалом.
А дідусь мріяв, що діти будуть жити мирно. Вони з покійною дружиною дуже цього хотіли, але діти між собою завжди сварились. Та й онуки, через батьків, також.
Позаминулого літа зібрались вони всі на дні народження дідуся. Я також там була, адже допомагала готувати святковий стіл для прийому гостей, які геть були не раді мені та одне одному.
Приїхав старший син. Був сам, адже розлучився. Його син не приїхав, адже лікувався від 3алежності, від якихось реч0вин(не пам’ятаю від яких конкретно). Середній син привіз свою дружину та дітей.
Молодші доньки близнючки, Яна та Аня, також приїхали. Вони дуже давно не спілкуються, адже давним давно посварились дуже. Причину вони нікому не казали. Але навіть не вітаються одна з одною, не те, щоб говорити.
Ось така от сімейка. А дідусь сумував, бо ж боляче йому було бачити, як дітей неприязно спілкуються.
Минулого літа дідуся не стало. Йому було вже під вісімдесят. Спадок розсварив сім’ю ще більше. Якби старенький бачив, які чвари почались між дітьми та онуками, то певно би заповіт на когось чужого склав. Лиш би вони не сварились.
А мені гидко дивитись на цих людей, які так і хочуть обманути та забрати собі найбільший кусень спадку – заощадження.
