Діма, я так більше не можу. Ти ж казав, що ми поживемо з ним в одній квартирі 1 рік, а минуло 3. І куди мені його діти? – Не знаю, та хоч на балконі посели!

Микола Петрович сидів на кухні й сумно дивився у вікно. Чоловікові 60 років. 3 роки тому він був змушений через операцію на серці переїхати жити до єдиного сина  Дмитра. Чоловікові потрібен  був належний догляд після операції. Невістка Марина спершу погодилась, щоб  допомогти поставити свекра на ноги. 

Дмитро з Мариною вже 10 років разом, виховують двох синів-близнюків. Хлопчики ходять до другого класу. Дружини Миколи Петровича нема вже 5 років, її забрала онкологія. Дмитро працює пожежником, а Марина медичною сестрою.

Микола Петрович був дуже вдячний дітям, що забрали його з лікарні, і йому не довелось повертатись у свій холодний будинок у приватному секторі. Колись саме батьки купили для Дмитра  двохкімнатну квартиру.

Невістка добре догдядала за Миколою Петровичем. Готувала їсти, прала речі, контролювала прийом ліків.

Через декілька місяців чоловік став йти напоправку, міг самостійно гуляти в парку. А вечорами читав онукам історії про піратів. Гроші теж віддавав невістці.

Марина була терплячою довго, а потім почала висловлювати своє невдоволення для чоловіка.

Діма, як так більше не можу. Ти ж казав, що ми поживемо з ним в одній квартирі 1 рік, а минуло 3. І куди мені його діти? – Не знаю, та хоч на балконі посели!-злісно сказала жінка.

Микола Петрович почув ті прикрі слова, коли вийшов з кухні. Бо справа ось в чому. В одній кімнаті живуть Марина з Дмитром та двоє синів, а в інший сам живе Микола Петрович. Хлопчики стали старші, їм потрібно більше місця та особистий простір. Квартира маленька, а розвернутись нема де.

Та й для свекра  стало набагато краще, а він вже звик жити з сином разом та невісткою. Марина вже декілька разів говорила, щоб син  натякнув батькові про переїзд.А Микола Петрович за цей час так звик.до них, що боїться повертатись в свій будинок. Не хоче самотності. Дмитро розривається між батьком та дружиною. Нікого не хоче втрачати…Що ж йому робити?

Оцените статью
Діма, я так більше не можу. Ти ж казав, що ми поживемо з ним в одній квартирі 1 рік, а минуло 3. І куди мені його діти? – Не знаю, та хоч на балконі посели!