Старість підкралася непомітно. Ні-ні, старість не самотня, поруч зі мною завжди був мій чоловік. Діти Ольги Степанівни вже давно виросли і покинули батьківське гніздечко. Старший син відправився на заробітки там і одружився, тепер батько двох діток. Син присилав лише листи, а привітання приходили телеграмою. Часу приїхати знайти не міг. Щовечора, мама перечитує синові листи, бо дуже сумує за ним.
Часто вона пише сину, що скучає, благає аби він приїхав аби вона подивилася та познайомитися з внуками та жінкою. Та в сина завжди справи, ніколи йому їхати. Хоче встигнути заробити грошей, тому ніяк не можу приїхати, навіть на декілька днів.
Середня донечка Настя також вийшла заміж. Її чоловік воєний, тому вони часто переїжджають. Та вона, на відміну від, сина гостує в батьків, правда дуже рідко і не довго. Дід в захваті від зятя, Олег Петрович, тішиться, що дочка вдало одружилася. Очі в Насті світяться, завжди усміхнена, батьки вірять, що в них вони житимуть в згалоді і мирі.
Катя– наймолодша, все ще одна. Вона була заміжньою з сільським хлопцем та не склалося. Катя залишила дитину батькам і поїхала до міста, там вступила у технікум на швею, а потім пішла працювати в ательє, згодом і сина забрала.
Ігор не хотів їхати в місто, дуже плакав, коли мама його забирала, а вона все твердила, що в місті буде краще. Ніхто й слова сказати не посмів – мати ж рідна.
Ольга Степанівна їхала плацкартом, випало їй нижнє бокове місце, не дуже зручно. Та вона їхала з думками, що скоро побачить внука, обійме свою дочку, Ігорка давно не бачила, напевно за три роки виріс. Дідусь теж хотів їхати, але почував себе не дуже добре.
Ольга Степанівна настільки скучила за дочкою, що вирішила залишити діда самого.
— Чи справишся ти тут один? –запитала вона чоловіка.
— Я так сумую за внуком і донькою, що більше не можу чекати, я повинна їх побачити.
Як же їхати в гості без смаколиків? Напакували цілі сумки. Михайло Петрович провів дружину до поїзда і дуже переживав, як вона з такими великими сумками впорається. Але як інакше, не поїдеш в гості з порожніми руками.
— Чому ти мені не подзвонила раніше і не повідомила, що приїдеш, Мамо? У мене багато роботи, син в школі, треба його з уроків забирати. А ще в магазин сходити, продукти купити і так цілий день, неначе білка в колесі, сісти нема коли.
Мама почувалася виною, вибачалася, казала, що в селі поганий зв’язок, тому і відправила телеграму.
Катя була досить схвильована таким неочікуваним приїздом мами, питала її про те, як справи в сім’ї.
— Чи здоровий тато? Чому він не приїхав, ти точно від мене нічого не приховуєш?
— Все добре, не переживай – заспокоювала її мама.Тато просто захворів, він завжди восени хворіє.
Внук зустрів бабусю. Він так виріс за роки розлуки.
— Привіт, Ігорко! – Ольга Петрівна сильно обняла внука.
— Бабуся, досить! – внук вирвався з обіймів бабусі в уважно подивився на неї.
— У мене такі важкі сумки були, чому ти мене не зустріла на вокзалі? – засмучено запитала жінка.
— Бо ми готували стіл до твого приїзду, в хаті прибирали… – виправдовувалася Катя.
Бабуся так сильно скучила за ними, що вирішила не сваритися і забути всі образи.Через декілька хвилин зателефонувала до діда: Доїхала! Зустрітили та з сумками помогли! Не переживай, все чудово! А яку смачну вечерю Катя приготувала! Тобі привіти шлють.
Катя поставила на стіл курячий бульйон та запитала:
— Мамо, скільки тобі відбивних поставити: одну чи дві?
Жінка була настільки голодна, що й вовка б з’їла.
На тарілці залишилося п’ять відбивних, Ольга Степанівна взяла ще одну, а третю не взяла, не гарно це. В пам’яті зринули спогади, як вона готувала повні тарілки, щоб всі ситі були. Гадала, може в доньки скрутно з грошима, тому і стіл скромно накрила.
Потім побачила новий ремонт, затишті кімнати, у Ігорка окрема кімната, там все нове.
Катя поприбирала на кухні та запитала маму чи надовго вона в них?
Жінка засмутили ці слова і вона спитала:
—Хіба, ти не рада, що я приїхала? Я тільки з вокзалу приїхала, а ти питаєш, коли назад?
—Та ні, я питаю, бо з білетами зараз важко, треба завчасно брати, а то знову попадеться погане місце.Залиш мені свій паспорт, я піду і куплю квитки, щоб не затягувати з цим ділом.– відповіла Катя.
Ольга Степанівна погодилася, дочці видніше. Вечір вона провела з внуком: дивилися фотографії, Ігорко показував відео зі школи. Жінка не могла натішитися внуком і попросила одну фотографію для діда.
Поступово стосунки з Ігорком охололи. Він часто хотів побути один, зачинався в кімнаті. Робив уроки, а потім йшов до друга грати в комп’ютерні ігри. Дочка працювала допізна, часто гуляла з подругами, а як приходила додому, то одразу йшла спати. Ольга Степанівна хотіла провести з ними більше часу, тому й приїхала, а потім дійшла до висновку що мішає їм. Мария Петровна ехала к ним, чтобы провести все время вместе. Подзвонила діду і зібрала речі. Але, проходячи повз кімнату почула розмову.
—Коли до нас приїде дядько Микола, він обіцяв піти зі мною на футбол?
—Тільки-но, бабуся поїде і він прийде, ще трошки. – сказала Катя.
— А коли бабуся вже поїде?
У жінки на очі навернулися сльози, вона недослухавши розмови, ледь дійшла до кімнати, одягнула куртку і хотіла вже виходити з квартири, як підійшла донька.
—Ти куди, мамо, на дворі ніч!? Поїзд аж завтра ввечері.
—Я білет поміняю. Катю, зрозумій, я не такою уявляла нашу зустріч, ми з дідусем по-іншому вас виховували. Дідові нічого розказувати не буду, не хочу його засмучувати. Дякую, що хоч фото для діда підписали, він так хотів внука побачити. Бувайте…
Посеред ночі вона стояла на вокзалі в тоненькій курточці і чекала на потяг. Думала, що вони тепер не потрібна дітям, а в дитинстві стільки тепла і ласки їм подарували.
— Привіт, Олю, як ти доїхала? – не приховуючи усмішку зустрів її чоловік на вокзалі.– Я так сумував, що аж змарнів.
Жінка з усмішкою на обличчі обняла свого чоловіка. А в голові була лише одна думка, як добре, що хоч комусь вона потрібна, що хоч хтось радий її бачити.
