У мене є подруга, звати Людмила. З нею ми живемо по сусідству уже багато років і вона мені уже як рідна сестра. Три роки тому у Люди сталося горе — раптово помер чоловік.
Разом з покійним чоловіком Люда виховувала сина та доньку. Діти вже дорослі й прилаштовані, як то кажуть. Донька заміжня, має чоловіка та доньку, а син рік тому одружився. Діти забезпечені житлом, про це потурбувався покійний чоловік. В нього була велика квартира, яку він перед смертю обміняв на дві менші, як придане для дітей. Тому Люді не було за що хвилюватися.
Люда все своє життя живе в селі. Має достатньо великий будинок, невеличку господарку. А більше їй нічого й не треба, тільки б діти не забували й час від часу навідувалися.
Ось так нещодавно й трапилося. Приїхали до неї діти, щоб серйозно поговорити. Ситуацію я дізналася з перших вуст, бо Люда одразу, як діти поїхали, прийшла до мене, щоб розповісти й порадитися. Діти запропонували їй продати будинок, а гроші поділити порівну.
— А де ж я житиму? — запитала вона у них.
— Це вже тобі вирішувати мамо: або в мене, або в сестри. На вулиці ти в будь-якому разі не залишишся. — сказав син.
— Діточки, ви не ображайтеся, але дім я не продам. У мене на це є свої причини.
Словом, діти поїхали незадоволені. А коли я запитала подругу, чому вона відмовила, Люда мені сказала:
— Було б звісно добре жити близько до дітей. Але це зараз діти мені гори золоті обіцяють, а на ділі я буду нікому не потрібна й ще дратуватиму всіх своєю присутністю. Моя невістка мені ще перед весіллям сказала: “я не буду жити з батьками, тільки окремо”. А із зятем в мене тому й хороші стосунки, що ми рідко бачимося. Дім і так дістанеться дітям, а як я його продам, то навіть не матиму куди вернутися в разі чогось. Не хочу бути залежна від дітей і не хочу бути для них тягарем. Колись вони це зрозуміють.
Я послухала подругу і зрозуміла, що вона права. Скільки я знаю таких випадків, що діти брали маму до себе, а потім не могли з нею вжитися і на старість не хотіли доглядати й віддавали в будинок пристарілих, а то й на вулицю виганяли.
Настане час, коли Люда вже не зможе про себе сама піклуватися. Тоді діти зможуть взяти її до себе жити і за цей час продати будинок, поділити гроші. А поки вона ще в силі, хай тішаться тим безтурботним часом. Вони, наївні, думають, що жити зі старими батьками так добре й легко жити.
