Дівчина на коридорі пологового здалась мені дуже сумною, тому я й вирішив послухати її історію. Та хто знав, до чого призведе та розмова.

Вже 5 років я працюю у пологовому. Мені доводилось бачити уже всякого, але, повірте, кожна пацієнта, як нова історія. Ось одного дня на коридорі мені зустрілась одна із молодих мамочок, яка народила декілька днів тому. Вона виглядала настільки замученою та засмученою, що я став пригадувати пологи, аби знати, чи не було у неї якихось ускладнень. Як виявилось, нічого такого не було, все пройшло чудово. Тоді чому вона така сумна? Що турбує?

Тоді я замислився, що за три дні після пологів до породіллі навіть ніхто не приходив. Коли я помітив сльози, то вирішив розібратися:

– Шановна, ви чому сльози рюмсаєте? Молодій мамі не можна нервуватись, молоко пропаде.

Коли вона поглянула на мене, то я ледве не втратив свідомість. Таких глибоких очей мені ще ніколи в житті не доводилось бачити. Та і загалом, дуже красива дівчина, навіть попри те, що декілька днів тому народжувала.

– Річ у тім, що завтра нас виписують, а вдома повний хаос, навіть прибрати нема кому. Я не хочу везти туди малютку.

Мене це дуже здивувало. Невже ні в кого з рідних немає вільної хвилини, аби потурбуватись про дівчину? Невже батько дитини не може лад навести?

Коли я стояв і прокручував все це у голові, то Аня зрозуміла мій погляд і почала сама про все розповідати:

«Так склалось, що все своє свідоме життя я провела у дитячому будинку. Коли підросла, то вдалось стати на чергу за квартирою і пізніше мені таки виділили невеличке житло. Із усіх сил я старалась сама собі щось довести, стати на ноги, тому склала іспити та вступила до університету. Там я вчилась, а ночами прибирала офіси, аби заробити собі на життя. І саме тоді в моєму житті з’явився Максим. Ми почали зустрічатись, а згодом я дізналась, що вагітна. І, коли повідомила хлопцеві, то він навіть трішки зрадів, як мені здалось. Але пізніше я зрозуміла, що це була акторська гра, коли на наступний день зателефонувала до нього, а слухавку ніхто не взяв. З того часу Макса я й не бачила. І ось тут ми з донечкою самі. Як і додому поїдемо у порожню квартиру.»

Коли ми з Анею ще трішки поспілкувались, то я зрозумів, що такої доброї, вродливої та щирої дівчини ще ніколи в житті не зустрічав. Вона була одною з небагатьох, кого дійсно цікаво було слухати, з ким я міг розділити інтереси.

Тому я вирішив подарувати їй свято. Купив кульки, букет та дитячі іграшки, забрав дівчаток із пологового та повіз до їхнього помешкання. І саме після того дня ми стали нерозлучними. Ніколи б в житті я не повірив, що зустріну свою долю на роботі.

Оцените статью
Дівчина на коридорі пологового здалась мені дуже сумною, тому я й вирішив послухати її історію. Та хто знав, до чого призведе та розмова.