Оксана розлучилася з чоловіком, коли її донечці виповнилося два роки. Віднині дівчина сама забезпечує себе й Аліну. Робота в неї не дуже грошова, тому прийшлося шукати додаткову роботу. Чоловік пішов до іншої. З того часу сплачує мізерні аліменти. А щоб купити доньці одяг чи іграшку, то ні. Його нова дружина чітко слідкує за всіма витратами. Згодом він зовсім перестав приходити спілкуватися з донькою.
Оксана намагається долати всі перешкоди, які трапляються на її шляху. То кран ремонтувати потрібно, шукає слюсаря, то дверці у полички відпали, знову просити когось потрібно. Від тих пір, як чоловік залишив її, непросто пристосуватися без чоловічої підтримки. Згодом познайомилася з Юрієм. Він порядний, уважний до Оксани і її доньки. Коли запропонував вийти за нього заміж, погодилася. Відчуває Оксана, не кохає, але сподівається, що життя налагодиться і все буде добре.
Коли в черговий раз відпали дверці в полички, попросила Юрія полагодити. Він погодився. Минув тиждень, а дверці від полички так і стояли окремо. Оксана запитала, чому до цього часу не полагодив, на що чоловік відповів:
– Так я тут чужий, чому повинен лагодити. Ти мене навіть не приписуєш, а вимагаєш, щоб робив. Можливо і ремонт зробити?
– Не завадило б.
Дівчина запросила сусіда полагодити дверці. Сусід прийшов і здивований дивився на нового чоловіка Оксани. Коли дверці стояли на місці, шепнув їй:
– Гони його звідси, не помічник він тобі.
Оксана задумалася. Що його не влаштовує? Приписати не проблема, але коли тільки но почали разом жити й вже вимагає, то чого чекати далі? Щоб на його переписала квартиру? Колишній чоловік не робив так, хоч і не приписаний був. Коли б не та дівчина, що відібрала його, то і надалі б жили разом. З ним Оксані було легко, не те що з Юрієм. Не знаєш чого від нього чекати. І залишатися одній не хочеться. Та як зробити так, щоб усім було добре?
