Я з дружиною разом уже тридцять років. У нас доросла дочка, яку ми дуже любимо. З самого дитинства ми для неї завжди все робили і ні в чому не відмовляли. Вона мала найкращий одяг та іграшки. Відвідувала різноманітні гуртки і ходила до найкращих репетиторів. Я хотів, щоб моя дочка мала гарну освіту і виросла талановитою, розумною людиною.
Ми заробляли з дружиною не багато, але усі гроші старались відкласти дочці. Спочатку на репетиторів, а потім на навчання в університеті.
Дочка зараз вчиться в університеті і хоче жити від нас окремо. Вона просить нас продати нашу трикімнатну квартиру та купити дві однокімнатні або взяти кредит на житло. Я з дружиною уже на пенсії і ми вважаємо, що зараз дуже ризиковано продавати квартиру. А назбирати на нову чи взяти кредит ми не можемо.
Олена почала шукати покупців на нашу квартиру, але ми побачили, що за ціну, яку назвала дочка ніхто не хоче купувати. А за нижчу ми не купимо дві однокімнатні. Тому вона запропонувала купити однокімнатну квартиру і дачу далеко від міста. Вона буде жити в квартирі, а ми маємо – на дачі. Говорить, що свіже повітря нам корисне, але я з дружиною зовсім не хочу переїжджати в село. Ми звикли до міста і в старості також тут хочемо жити.
Ввечері ми сказали дочці, що вона доросла і може знайти собі роботу або заможного чоловіка. Але вона не хоче, бо звикла, що ми маємо її всім забезпечувати. Каже, що вже після університету буде працювати, а зараз їй треба вчитися.
Живе з нами і нічим не цікавиться. Одягається і харчується за наш рахунок. Ми також маємо платити за навчання в університеті. Я їй сказав, що за житло хай думає сама, а я вже на пенсії і зробив для неї, що було в моїх силах.
Дочка дуже розлютилась на нас:
– Для чого мені батько, який не може придбати мені житла. Інших батьки забезпечили квартирою і машиною, а ти – нещастя. – крикнула до мене дочка.
Я був дуже здивований, я не очікував, що моя кровинка буде так до мене говорити, не заслужив я такого ставлення. Дружина почала мене заспокоювати, мовляв, заспокоїться наша дочка і пробачення попросить. Але минуло багато часу, а Олена зі мною не розмовляє.
Я не можу купити дочці квартиру – це просто неможливо. Зараз ми живемо в одній квартирі з дочкою, але не розмовляємо один з одним. Зустрічаємось на кухні і дівчина погляд в іншу сторону відводить, вдає ніби не бачить мене.
Ну, що я їй зробив, невже, вона не розуміє, що не можу здійснити її прохання. Ми їй ніколи не забороняли приводити хлопців, має свою кімнату, є вітальня – місця вдосталь.
Дружина запропонувала дочці орендувати квартиру, але вона відмовляється, бо хоче, щоб ми їй купили свою.
Я дуже злий на Олену, але дружина каже, що у неї вік такий, а потім вона зрозуміє свою помилку. А я не знаю, мені здається розбалували ми в її дитинстві, завжди мала, що хоче, той тепер вимагає в нас і думає, що ми зобов’язані виконати її забаганки.
Вирішив роботу знайти, щоб гроші відкладати, але дружина відмовляє, каже, що не потрібно зараз проблеми дочки вирішувати, бо вона вже доросла. Може, й вона і права, сьогодні квартиру вимагає, а завтра – машину буде. Не буду все життя на неї горбатитись, нехай трохи сама про себе подбає.
Напевно, я поганий батько і зовсім не виховав дочку. Потрібно було навчити батьків поважати, а не лізти нам на голову. Люди кажуть: «Малі діти – малі проблеми, а дорослі – великі проблеми». У моєму випадку – це правда.
