Як розповідають мої ближні і як пам’ятаю сама, я росла з характером. Не любила, коли проти моєї волі мені нав’язували певну роботу, одежу чи стосунки. Я керувалася якимось внутрішнім чуттям, що мені потрібно, що є зайвим.
Проте, скажіть, хто з дорослих аж так дослухається до дітей. Думка дорослого завжди має вагу, а от дитини – ні. І мене це також ображало.
Я змалечку не любила супів. Вони для мене були вкрай несмачними. А от мама намагалася нагодувати мене насильно такою їдою. Я звісно завжди пручалася, навіть часто доходило до сліз. Тоді матір мене ображала, казала, що за непослух сидітиму вдома і йшла кудись, зачинивши мене одну в хаті.
Вважала, що це насилля наді мною. Також матір дуже хотіла, щоб я одягалася в довге пальто, мотивуючи, що воно тепле і модне. Я тихцем стягувала куртку з вішалки і тікала з хати. За непослух матір не давала мені грошей на булочку.
Через те я з нетерпінням чекала канікулів, на яких я могла чкурнути на весь період до бабусі, яку страх, як любила. Вона для мене була порятунком від материного насильства. А бабуся була не така.
Бабуся Катря завжди готувала для мене вареники зі сметаною або запікала домашню курочку. А ще мій улюблений борщ з домашніми пиріжками. Також у неї на городі достигало завжди вдосталь різних ягід, якими я ласувала досхочу.
Я любила бабусю. Любила її цікаві розповіді. Особливо, коли на вулиці було холодно чи падав дощ. Вона запарювала запашний чай, насипала в тарілку печиво і сідала поряд зі мною разом зі своїми розповідями..
Коли я закінчувала дев’ятий клас, мама несподівано мені повідомила, що не стало моєї улюбленої бабусі. Я весь день проплакала.
Минуло п’ять років. Я приїхала на знайоме мені обійстя, яке заросло аж по самі вікна. Бабуся переписала все майно на мене. Казала, що ближчої за мене в неї нікого не було.
Тепер хочу навести тут лад і приїжджати сюди влітку, як це було за життя бабусі Катрі. Зрештою. Місцина тут чудова – є річка і гори. Отож, хату можна здавати для відпочинку.
