Моїй донечці, про яку буде йти мова в цій історії, 3 рочки. Звуть її Настя. Вона у мене дитина дуже цікава до всього і напрочуд самостійна. Але ось біда, в садок не хоче ходити. Щоправда, після всіх хвороб, які вона звідти принесла за кілька місяців, я вже й сама не хочу її туди водити. Тому ми з чоловіком і вирішили, що в садок вона піде перед школою, а поки з нею нянечка буде займатися.
Я чудово розумію, що це дитина, що їй потрібна взаємодія з іншими дітками. Але в нашому будинку живе багато молодих сімей з дітками такого ж віку. Настя кожного дня спілкується зі своїми ровесниками. А нянечка у нас дуже хороша, спокійна жінка, вже старшого віку. Ми їй довіряємо, бо вона нашого сина старшого буквально вибавила на своїх руках.
Ми з чоловіком працюємо цілими днями. І я, і Сергій маємо роботу хорошу, заробіток і не хочеться цього втрачати. А Тамара Олексіївна нас виручила. Вона і погодувати не забуде, і букви вивчить нові, і спати покладе. Словом, ми нею задоволені, принаймні завжди були.
Але одного дня до нас прийшла не вона, а її донька, бо Тамара Олексіївна погано себе почувала. Я взагалі не дуже хотіла залишати дитину на незнайомку, але оскільки це донька нашої няні, то я довірилася їй. Вже через кілька годин вона подзвонила і стурбованим голосом сказала, що Настя зникла. Вони вийшли на дитячий майданчик перед обіднім сном, і няня відвернулася на хвильку, а коли повернулася, то Насті вже не було.
Я відпросилася з роботи, побігла додому. Пані Віра стояла і говорила з нашою сусідкою, а та її заспокоювала. Вона не дуже й спішила шукати моя доньку. Аж коли я підійшла, вона почала виправдовуватися, що на секунду відвернулася і Настя зникла.
Я знайшла доньку сплячою на лавці біля нашого під’їзду. А це, щоб ви розуміли, за кількасот метрів від того майданчика, де вони начебто гуляли. Коли я побачила Настю, то трішки заспокоїлася, але я не розуміла, чому вона не сказала нянечці, що спати хоче, чому заснула в такому місці й змусила нас всіх таке пережити. І тоді доця сказала мені все, як є. “Тітка Віра говорила з тіткою Олею, а я стояла біля неї. А потім я побачила котика і пішла за ним. Він вискочив на лавку і я сіла біля нього і так заснула”, — розповіла мені дитина.
Про що ж таке цікаве треба було говорити, щоб не помітити, як дитина відійшла кудись і зникла? Мені така поведінка пані Віри зовсім не сподобалася! На тебе дитину залишили, а ти її не пильнуєш. А якби щось гірше сталося, якби то був не котик, а якийсь дядько з цукеркою? Скільки я таких історій страшних читала!
Словом, я сказала про це пані Вірі й сказала їй йти додому, я сама побуду з дитиною. Ввечері, коли чоловік прийшов, я розповіла йому цю ситуацію. Він порадив не гарячкувати, мовляв, з кожним таке могло статися. А я ось думаю, що не з кожним. Пані Тамара б такого ніколи не допустила! За всі роки, що вона з нами, в нас до неї не було претензій, а до її доньки в перший же день.
