Мої батьки багато працювали, а вихідні вони любили проводити разом або з друзями. Коли я була маленькою, то вони не мали часу на мене і тому віддали мене бабусі. До восьми років я жила у селі, а потім приїхали мої батьки і забрали мене.
Мені було важко з матір’ю та батьком, у мене було таке враження, що вони мене не розуміють, а думають тільки про себе.
Коли мені виповнилося дванадцять років мама народила ще одну дитину. У мене з’явився братик, звати його Дмитро.
Батьки раділи, що у них народився син. Вони його дуже любили і виконували усі його забаганки. Я їм була непотрібною. Про мене згадували лише тоді, коли потрібно було прибрати у хаті, погуляти з братом або помити посуд.
Після закінчення школи я вступила в університет у іншому місті. Мені дуже пощастило, бо я змогла переїхати подалі від батьків. Я жила у студентському гуртожитку і більше з ними не бачилась.
Згодом я познайомилася з Олександром і ми почали зустрічатися. А через два роки я вийшла за нього заміж.
Мої батьки до мене не телефонували, їм не були цікаві мої справи. Я не переживала через те, що батько і мати не згадують про мене. Я не буда самотньою, я мала чоловіка і ми чекали на дитину.
Через дев’ять місяців у нас народився син. Свекор допоміг нам придбати квартиру і тепер ми жили у власному житлі. У нас все було чудово.
Через деякий час зателефонував брат, з яким я сім років не говорила. Виявляється мати захворіла і її потрібно доглядати. Тому Дмитро одразу згадав про мене, він сказав, що я маю повернутись додому. Я була здивована, бо увесь цей час з батьками жив брат, а коли матері стало погано, то доглядати її маю я.
Я вирішила, що не буду залишати свою дитину і чоловіка заради матері. Нехай брат про неї дбає.
Але мені було неспокійно, бо я переживала через стан здоров’я матері і тому я поїхала провідати її. Коли брат і батьки зрозуміли, що я тільки на декілька днів приїхала, то почали кричати на мене. Вони вимагали, щоб я залишилась. Я дала матері гроші і поїхала додому.
Зараз ні брат, ні батьки не розмовляють зі мною. Чоловік сказав мені через це не перейматися, бо колись вони не згадували про мене, а чому я маю зараз думати про них? Я маю дбати про сина та чоловіка.
