Коли я дізналася, що мій дідусь купив той непотріб, то мені було ніяково відкривати йому очі. Він все життя працював у міліцію, а тут, на старості років його обманули якісь ш ахраї. Він розповів, що вони прийшли та показали йому пояс, який міг масажувати та гріти проблемні місця. Розповідали про нього, як про чудо швейцарських вчених та лікарів. Навіть розповіли, що їхні батьки також таким користуються. Що ще було потрібно старій людині. Дідусь тоді віддав їм дві своїх пенсії. А щоб ви розуміли, він був майором у відставці й це немаленькі гроші. Зламався чудо пристрій швидше, ніж в ньому встигли сісти китайські пальчикові батарейки.
Після того випадку дідусь ходив сам не свій. Він думав не про гроші, які віддав пройдисвітам, а про те, що він втратив «нюх» на таких як вони. Звертатися до колишніх колег було соромно, та і який сенс. Сам віддав гроші за товар. «Бачили очі, що обирали».
Пройшов понад рік. Ми не згадували про ту ситуацію, щоб зайвий раз не засмучувати дідуся. Того дня я була вдома. На честь свята нам зробили скорочені заняття. У двері хтось незвично подзвонив (ніхто з нашої родини так не натискав на дзвінок). Першим відчинив дідусь. Я чула, що то знову прийшли якісь торгаші та пропонували свій товар Дідусь впустив їх у квартиру й пішов у свою кімнату. Я вже хотіла йому сказати, що не варто знову з такими зв’язуватися, але не встигла. З кімнати дідусь вийшов зі своєю паличкою і пішов із нею на них як бульдозер. Бачили б ви обличчя ш ахраїв. За словами дідуся це були ті самі, які минулого року «втюхали» йому масажер. Вони благали його нічого не робити.
Через пів години в нас у квартирі був наряд поліції. Старі знайомі затримали пройдисвітів. За ними можна було знайти багато цікавого, тому, гадаю, вони не скоро почнуть свою справу. А дідусь пишався тим, що сам зміг їх покарати.
