Я пам’ятаю часи, коли в дев’яностих по під’їздах ходили бідні та просили їжу, старий одяг, або хто що міг дати. Важкі часи пройшли й вони зникли. Але тиждень тому до моїх дверей хтось постукав. Я здивувалася, адже ми мали нормальний дзвінок. У вічко я побачила, що на сходовій клітці стоїть двоє дітей.
«Вибачте, нам не вистачає на їжу, ви нам допоможете»? – жалібним голосом промовила дівчинка. Видно було, що вона старша. Видно, що важкі часи настали знову.
Я попросила їх зачекати кілька хвилин. Мені було шкода їх. Можливо батьки п’ють, або десь з дитячого будинку втекли. Я зібрала їм у пакет трохи продуктів. Поклала пиріжків, кинула кілька цукерок та винесла. Але їхня реакція була геть не такою як я очікувала. Було видно, що вони не дуже задоволені отриманим. Проте дівчина сказала «Дякую» й вони пішли далі до моїх сусідів.
Ввечері я вирішила піти до магазина. Уявіть собі яким було моє здивування, коли біля під’їзду я побачила розкидані продукти, які я особисто вкладала до пакета. Ось які вони виявилися голодними. Хотіли просто розчулити довірливу жінку та отримати грошей. Мені так стало бридко та неприємно від відчуття, що мене обманули.
