«Добрий день» – стримано привіталася Катерина: «То ви мій батько?»

Цікава іронія долі сталася зі Святославом.

Коли був молодий, одружився. Народила дружина чудову дочку, на ім’я Катерина. Святослав тільки перший рік вдавав, ніби його цікавить сім’я. Дуже скоро він втратив інтерес і до дружини, і до Катерини.

Аліменти платити не хотів. Всіляко уникав їх. Намагався обдурити абсолютно всіх. Дружина не здавалася. Вона витратила на суд аж цілий рік. Вимагала три тисячі гривень аліментів та чотириста гривень на себе.

Святослав платити не хотів. Він домовився зі своїм босом, що той його звільнить і візьме працювати неофіційно. Суд дружина програла, але спроб отримати гроші не покинула. Не раз приходила до чоловіка з проханнями про допомогу. Вона просила якісь невеликі суми, але чоловік не хотів навіть гривню дати. Жалів копійку на власну дитину.

Багато років Святослав жив у своє задоволення. Про сім’ю не згадував. Вважав, що то помилка молодості. Роки пролетіли швидко. Чоловік не встиг оговтатися, як настала пенсія. Грошей катастрофічно не вистачало. Багато років чоловік пропрацював неофіційно, тому пенсія ніякого щастя не приносила. Святослав часто брав підробітки. Таке життя його точно не влаштовувало. Він пропрацював в офісі за паперами, а тепер двори підмітав. Не про таке життя він мріяв.

Смуток та шалене невдоволення життям, нагадали Святославу про сім’ю. В нього ж є доросла дочка. Нехай платить батьку аліменти! Він же дав їй життя. Нехай проявить свою вдячність.

Де шукати ту дочку, Святослав не знав. Довелося «підключити» дуже старих знайомих, аби вони допомогли відшукати Катерину. Знадобилося трішки часу, але через півроку чоловік знав де вона живе та працює. Дочка чоловіка не мала. Один раз розлучилася. Дітей не мала. Працювала приватним юристом. Тобто, гроші мала. Отже, вона може поділитися з батьком, який ледь виживає.

Святослав попросив у близького друга, аби той допоміг з судом. Поки друг працював над потрібними папірцями, чоловік вирішив особисто відвідати дочку. Хотів подивитися на неї. Пробрала його якась природна цікавість. Одним оком гляне і піде додому.

Кабінет дочки викликав у Святослава приступ заздрості. І це вона сама на це все заробила? Напевне, дає своїй матері купу грошей. Ну, вона ж повинна їй якось матеріально допомагати.

— Добрий день. Ви записувалися на консультацію? – Запитала привітна дівчина навпроти входу.

«Ще й секретарку має!» — здивувався Святослав.

— Ні. Я хотів поговорити з дочкою. – Прямо сказав чоловік.

Секретарка ніяк не відреагувала на слова Святослава. Попросила зачекати. Через хвилинку, чоловік побачив свою дочку. Вона була абсолютною копією своєї матері. Від нього їй дісталися лише очі. Такий самий холодний погляд, як і в Святослава.

— Добрий день. – Стримано привіталася Катерина. – То ви мій батько. – Більше ствердила, ніж запитала.

— Так. – Святослав кивнув і широко посміхнувся.

З перших слів чоловік відчув, що характер в доньки його. Все таки, їй дісталося від нього найкраще.

Розмова не запам’яталася Святославу. Катерина поводилася стримано. Абсолютно спокійно відреагувала на його слова про аліменти. Його напоїли чаєм, пригостили печивом. Катерина особисто провела його до виходу.

Святослав йшов додому з веселим настроєм. Дочку побачив. Нормально поговорили. Гроші в нього будуть. Як гарно вийшло! Він до тієї дитини ні копійки не приклав, а все одно буде мати якісь привілеї на старості років.

Дуже довго Святослав ходив щасливий. Чекав на суд, як на манну небесну. Встиг трішки розслабитися. Відпочити від підробітків. Трішки грошиків витратив. Ну, навіщо їх складати, якщо будуть капати халявні грошики? А це ж скільки він зможе стягти з доньки? Там якимось трьома тисячами не обійдеться! Донька такий гарний кабінет має. Точно при грошах!

Чоловік пускав слину на чужі гроші. На суд прийшов з широкою посмішкою. Він вже склав цілий план покупок на майбутні відсуджені гроші.

— Тобто я нічого не отримаю!? – Ревів біля будівлі суду Святослав.

— Моя матір прожила в шаленій бідності все своє життя через тебе. – Холодно промовила Катерина. – А коли я почала заробляти і нарешті могла їй допомогти, вона відправилася на той світ, через букет болячок, які вона назбирала.

Святослав кипів від люті. Він ледь чув слова дочки.

— Тепер твоя черга пожити так, як ми з мамою.

Обличчя Катерини залишалося спокійним. Вона більше нічого не сказала. Розвернулася і пішла до свого авто. Святослав кинувся до її авто. Він бив кулаками по склу авто. Кричав прокльони такі страшні, що перехожі хрестилися.

А що він хотів? Отримав те, на що заслужив.

Оцените статью
«Добрий день» – стримано привіталася Катерина: «То ви мій батько?»