“Яких ти виростив дітей покаже твоя старість”,-каже народна мудрість.
Ось дивлюсь через вікно на свою сусідку Ганну Семенівну, яку тільки тиждень тому виписали з лікарні з кардіології. Бабусі 70 років, має двох дорослих синів, живуть в столиці. А Ганна Семенівна в селі ледве зводить кінці з кінцями. Сили вже не ті, а в хаті потрібно розтопити, біля городу теж сама стала не справлятись, і серце останнім часом стало “барахлити”. Пенсія маленька, тому щоб хоч якось вижити бабуся продає городину та в’язані шкарпетки.
Я часом з дітьми приходжу її провідати, приношу домашні страви, які готую для родини. Ходжу в аптеку, коли щось потрібно й в магазин по хліб.
Як тільки я починаю розмову за синів, чому вони не їдуть її провідати, Ганна Семенівна ніяковіє.
Ну як вони, доню, приїдуть. В них робота, свої родини. Клопоти, далеко їхати. Кому треба літня хвора мама.
Словом, з синами все гаразд, от тільки вони зовсім забули про свою матір.
Чоловіка її не стало 7 років тому. Спочатку сини цікавилися літньою мамою, а потім забули про її існування зовсім. Добре, що сердешна все життя працювала з чоловіком не покладаючи рук, щоб забезпечити своїх дітей. Оплачували навчання, допомогли придбати квартири.
Так я розумію, якби вони не мали змоги допомогти. Але обидва сини мають роботи, влаштувались в житті. А Галина Семенівна ходить торгувати на базар, щоб підзаробити на хліб та ліки.
Одного вечора я вирішила знайти синів Галини Семенівни в соціальних мережах. Вдалося мені знайти старшого сина швидко. Імена та прізвища мені були відомі. Та от що саме написати – я не знала. Ввечері думала…А вранці зібралась з думками і написала таке повідомлення:
Добрий ранок! Це Ліна, сусідка Вашої матері, про яку ви забули. Це ж Ваша мама. Мені соромно, що в неї такі діти!
Не знаю, чи правильно я вчинила тоді, чи ні. Повідомлення моє син Ганни Семенівни прочитав й жодного слова у відповідь не написав.
Через тиждень через вікно я помітила велику чорну автівку біля двору Ганни Семенівни. Наступного дня я зустріла Ганну Семенівну у черзі в магазині за хлібом. Вона була в гарному настрої. Сказала, що рада, що до неї приїхали сини і вони хочуть забрати її жити до себе в столицю. Невістка молодшого сина не проти, щоб бабуся жила з ними.
А пізніше тихенько додала:
«Дякую тобі, Ліночко, безмежно!»