Інколи ми не цінуємо дорогих нам людей, а коли зрозуміємо свою помилку буває пізно. Ця історія про те, що рідних потрібно любити і поважати такими якими вони є.
Наталя почала соромитися матері коли пішла у дитячий садок. Згадувала, як діти сміялися, казали, що у неї мама дуже страшна. У школі учні між собою називали її: “Квазімодо”. Дівчина чула це і від того ще більше ненавиділа жінку.
Тоді вона не розуміла, що зовнішність не головне, а важливо тільки, те що у нас всередині. Олена любила і дбала про дочку, вона важко працювала, щоб забезпечити дочку всім необхідним. Купувала їй красиві плаття і багато іграшок, водила дівчинку у театри і кіно.
Дівчинці було соромно йти біля такої жінки з шрамом на обличчі. Люди, які проходили повз неї завжди оглядались, бо помічали її травму. У всіх друзів були дуже красиві матері, але тільки не у неї. Вона згадувала її у сірому светрі і старих джинсах та з великим шрамом на обличчі. Дівчина думала, що краще жити у дитячому будинку, ніж з некрасивою мамою.
Одного разу Наталя сказала, що їй соромно з нею ходити по вулиці і краще у неї не було б матері взагалі. Жінка нічого не відповіла, але на очах з’явилися сльози.
Дівчинка хотіла швидше вирости і поїхати від неї далеко в інше місто, де ніхто не буде знати, як виглядає її матір.
Через декілька років вона закінчила школу і здійснила своє бажання. Вона поїхала вчитись у інше місто. Додому на вихідні дівчина не приїжджала і на дзвінки від матері не відповідала. Вона вирішила забути про своє дитинство і перегорнути ці сторінки раз і назавжди.
Згодом, дівчина закінчила університет і знайшла хорошу роботу у місті. Закохалась у колегу по роботі і вийшла за нього заміж, але на весілля матір не запросила. Через рік народила доньку. Усе у неї було добре.
Але одного разу до неї приїхала мати. Чоловік і діти були дуже здивовані, бо Наталя ніколи про неї не розповідала. Наталя була дуже сердитою на матір через те, що та приїхала. Вона не хотіла, щоб її сім’я знала як виглядає Олена, адже у неї було погане дитинство, а тепер їй здавалось, що мати хоче зруйнувати її життя.
Діти коли побачили шрам почали показувати пальцем на обличчя жінки і сміятися. Наталя не витримала і сказала матері все погане що про неї думала. Але жінка не образилась, вона сказала:
“Вибач дитино, що приїхала. Я хотіла з тобою побачитись останній раз, бо дуже важко захворіла. Можливо більше нагоди такої у мене не буде. Також з онуками познайомитись вирішила, бо їх ніколи не бачила”.
Наталі на душі стало не зручно від слів матері, але вона відігнала від себе сумні думки і вигнала жінку з квартири. Вона сказала їй йти на автобус та їхати додому і більше до неї не приїжджати ніколи.
Через два місяці до неї подзвонила тітка і сказала, що мати померла. У неї була остання стадія раку і вона дуже мучилась в останні дні свого життя. Вона просила родичів нічого не розповідати дочці.
Жінка вирішила приїхати на похорони матері, її мучила совість через, те що вона виграла жінку з дому і не хотіла з нею спілкуватись.
На похоронах було багато родичів і друзів покійної. До Наталі підійшов чоловік і розповів їй таємницю про яку її матір забороняла усім знайомим говорити.
Коли дівчинці було два роки вона йшла з мамою через пішохідний перехід на світлофорі горіло зелене світло для пішоходів, але одна машина не загальмувала. Жінка відштовхнула дочку на тротуар, а сама не встигла втекти і на неї наїхала машина. Її забрали у швидку з травмами і переломами. Після цього випадку у неї залишається великий шрам на обличчі.
Після розповіді Наталя була сама не своя, вона згадала свою злість на матір і зрозуміла, що була не права. Жінка врятувала їй життя і через аварію у неї залишився шрам. Вона мала подякувати матері, а не соромитись її.
Жінка повернулась на могилу матері по її обличчю текли сльози, вона просила пробачення. На жаль, уже пізно. Інколи ми не цінуємо тих людей, які поряд, а зрозуміємо це занадто пізно. Любіть і поважайте своїх рідних поки вони ще з вами.
