У сусідньому будинку живе одна жінка. У неї є дочка Христина. Вона у дитинстві була дуже неслухняною й шкідливою дівчинкою. Ніколи і нікому не допомагала, навіть своїй матері Ніні Петрівні.
Що тільки не робила ця Христинка! Постійно зв’язувалися з сумнівними компаніями. А одного разу ледве не стала наркозалежною. Але, слава Богу, Ніна Петрівна своєчасно це помітила. Навіть не довелося звертатися до спеціалістів у клініку.
А пізніше у житті Христини стався якийсь переломний момент і вона повністю змінилася. Дівчина почала зустрічатися з хлопцем, разом вони чудово проводили час. Але одне насторожувало матір – хлопець ніколи ні заходив до них додому.
Та Христинка розцвіла, стала допомагати Ніні Петрівні. Одним словом, кохання робило диво – дівчина мінялася на очах. Ніна Петрівна раділа цьому.
Але згодом трапилося те, чого найбільше боялася жінка. Якось вона прийшла додому раніше з роботи і побачила свою доньку, яка лежала у ліжку і плакала у подушку. Христина не могла вимовити ні слова. І лише після того, як заспокоїлась, Ніна Петрівна дізналася про її таємницю.
Виявилося, що хлопець обдурив дівчину і залишив її вагітною. Мати була дуже строгою жінкою, їй не хотілося насмішок. Вистачало вже і того сорому, що Христина раніше завдавала. Вона повела дівчину до лікарні на аборт. Не бажала мати, щоб донька собі життя руйнувала. Не хотілося їй, щоб Христина у майбутньому гідного чоловіка зустріла, а дитина на заваді була.
Лікар сказав, що робити аборт пізно – великий ризик для життя. Тоді Ніна Петрівна вигадала інший план: як тільки Христина родить, то вони залишать дитину у пологовому будинку.
Так все і зробили, як спланувала жінка. Христина народила здорову дівчинку. Але вона не глянула навіть на крихітку і втекла з полового будинку відразу після того, як написала відмову.
Минуло 25 років. За цей час багато чого змінилось. Христина заміж так і не вийшла, дітей у неї не було. Вона працювала у школі завгоспом. До них на роботу влаштувалася молода дівчина. Вона була, як дві краплі води, схожа на Христину.
Коли дівчина розговорилася з нею, все відразу на свої місця стало. Це, без сумнівів, була донька Христини, яку вона залишила у пологовому будинку.
У Христини аж тиск підвищився. Їй стало так соромно, що ця вродлива, освічена дівчина виховувалася сама, без материнської любові. А коли вже доросла дівчина запитала сама, чи не залишала жінка своє дитя у пологовому будинку, Христина, не підводячи очі, просто розвернулася і пішла геть. Вона більше не могла працювати у школі, де вчителькою була її донька. Було важко щодня її бачити, тому жінка звільнилася з роботи.
Ця історія на цьому не закінчується. Молода вчителька дізналася, де живе Христина, її мати, і прийшла до неї додому. Вона проговорила свій короткий монолог:
«Мене Анжелікою зовуть. У мене є своя родина і дитина. Я до юності жила у дитячому будинку. Але я щодня… Чуєш? Щодня виглядала у вікно і чекала, що одного разу по мене повернеться моя мама. Та ти не прийшла… Тоді я дала собі обіцянку, що незважаючи на тяжкі обставини, я ніколи не залишу свою дитину одну, напризволяще!»
Христина не встигла і слова сказати. Бо Анжеліка розвернулася, і, тихо зачинивши двері, покинула квартиру матері, яка колись написала відмову від неї.
