Я був стурбований від того, що моя донька довго не могла знайти собі чоловіка, але я намагався з нею про це не говорити. Це її життя і її вибір, їй з ним жити, а не мені. Доньці було 25, як вона вперше мене познайомила з майбутнім зятем Олексієм.
Я був щасливий за свою доньку, адже вона з таким запалом в очах мені про нього розповідала. Я відразу помітив, що хлопець мужній та серйозний, видно, що йому подобається моя донька, та і за себе може постояти. Я радів за свою доньку, бо вона змогла знайти взаємне та щире кохання, проте все не завжди таке, яким здається спочатку…
Мене познайомили з батьками Олексія і я невимовно радів тому, що вони такі щирі та добрі люди. Невдовзі ми зіграли пишне весілля та молодята почали жити разом. До повного щастя не вистачало лише внуків, але чим довше донька жила з Олексієм, тим частіше вони сварилися. Я списав це на те, що вони просто один до одного не звикли та що з часом все мине.
Через пів року після одруження донька з’явилася на моєму порозі з речами. З’ясувалося, що чоловік вигнав її з дому. Пройшло декілька днів, вони поговорили по телефону та помирилися. Тоді я мав надію, що це стане для них уроком. Але я помилився, бо ситуація повторювалась знову і знову.
Згодом вони повідомили, що я скоро стану дідусем і я надіявся, що тепер точно вони зрозуміють, що потрібно знаходити компроміс в сімейних стосунках, але донька з’явилася на моєму порозі знову.
Я більше не міг бачити свою доньку засмученою через її сімейне життя з Олексієм, тому зібрав їх двох, почав розповідати про всі тонкощі сімейного життя, та зять навіть слухати не хотів та пішов геть.
Цілком можливо, що я зробив помилку, порадивши доньці розлучитися з чоловіком. Сказав, що ми з нею впораємося самі, а Олексій хай краще матеріально допомагає і хай буде на відстані, щоб вони остаточно не зіпсували стосунки.
Донька обміркувала мої слова, зважила всі “за” і “проти” та подала заява на розлучення. Через декілька годин до мене додому прийшов Олексій, просив, щоб я поговорив з донькою та вмовив її забрати заяву.
– Це я їй порадив з тобою розлучитися, – сказав я зятю.
– Ви серйозно?
– Так.
– То це Ви є причиною руйнування нашої сім’ї! Тепер все зрозуміло! – сказав зять і пішов.
А я ось сиджу і думаю: може, я зробив помилку? Шкода доньку та зятя, але ж вони не можуть жити разом! Не знаю, що робити. Невже, дійсно, я став причиною їх розлучення. А, може, у них ще все вийде?
