Коли моїй доньці виповнилось вісімнадцять, мені довелося показати їй на реальному прикладі, що таке справжня дружба. А все діло в тому, що своє свято вона вирішила відсвяткувати з розмахом, запросивши багато друзів.
Та якось зійшлося, що той час припав на змову сесію і часу для підготовки до іменин залишилось зовсім мало. Донька попросила, щоб я допомогла їй владнати усі передсвяткові клопоти:
– Мамо, вже так мало часу залишилось до мого дня народження. Я замовила місце у ресторані й визначилась із меню, обрала музику та не встигла ще обдзвонити друзів. Й зараз абсолютно не встигаю це зробити. Чи могла б ти взяти це на себе? Я буду дуже вдячна.
– Звичайно, доню. Без проблем. Дай но список. Ці всі люди твої друзі?
– Так. Лише самі близькі. Не більше п’ятнадцяти. Ну, все, дякую! Я побігла.
Я обдзвонила усіх, як обіцяла. Але до ресторану прийшла лише частина із них. Моя донька не на таке свято очікувала, тому повернувшись додому, зажадала пояснень:
– Мамо, я не розумію, чому до мене на день народження прийшло лише п’ятеро подруг. Інші настільки зайняті, що не змогли виділити кілька годин? Ти до них дзвонила?
– Звісно, я зателефонувала усім зі списку, але не всіх запросила до тебе на свято.
– А чому? Для чого ж дзвонила?
– Попросила їх про допомогу.
– Яку ще допомогу?
– Це вже значення немає. Головне, що ті, хто сьогодні прийшов і є твоїми справжніми друзями, вони будуть поряд навіть у складній ситуації, а не лише за святковим столом.
Донька образилась, і сказала, що я зіпсувала їй свято. Та я переконана, що мине час і вона зрозуміє, що я цим прикладом їй хотіла показати.
