Мій чоловік працює вдома. Він облаштував собі місце на балконі, де кожного дня усамітнюється зі своїм комп’ютером. Я ніколи не сприймала цю роботу серйозно. І це — постійна причина наших з ним сварок.
У нас росте дві донечки, старша пішла в другий клас, а молодшій ще й року немає. Ми всі товчемося в маленькій квартирі, вдома галас, стати немає куди, а чоловікові байдуже. Він вдає, що нічого не чує й сидить у своєму комп’ютері. В нього немає взагалі ніякого розвитку й чую, що ми ще довго житимемо в таких умовах.
Я йому кажу: “влаштуйся на нормальну роботу, ти ж за копійки працюєш! В нас двоє дітей і кредит”. А він мені у відповідь: “Мені подобається моя робота. Ми на ці, як ти кажеш, копійки кожного дня живемо й зовсім непогано. Ще трохи і я почну заробляти як і всі інші, треба тільки почекати”. Словом, всі наші розмови й сварки зводяться до одного.
А одного ранку я готувала доньці сніданок в школу, вона сиділа у мене за спиною. Раптом донечка сказала:
— Мам, перестань на тата вночі кричати.
Мені аж волосся дибки стало на голові. Я її питаю:
— А ти чому вночі не спиш?
— Бо не можу заснути. Хіба тобі тата не жаль? Він цілий день працює і має можливість тільки вночі відпочити. В нього ж навіть вихідних немає. А ти йому постійно “лиши свій комп’ютер і знайди роботу…”. Він як лишить комп’ютер, то на які гроші буде нам з сестричкою цукерки купляти?
Я була здивована, що моя донька про таке заговорила, але в її словах — істина. Я ж не зі зла чоловіка пиляю, люблю його й мені жаль, що він зі своєю вищою освітою працює весь день, а результату чи якогось кар’єрного росту немає. Але без цих грошей ми б просто не вижили, тому, напевно, мені справді треба повірити йому й почекати трохи. Тим більше якщо вже навіть дитина про це говорить. Або сама влаштуюся на роботу, щоб бути спокійною.
