Я з дітьми та внуками живу в селі. З нами по сусідству живе Надія Петрівна або, як її звикли всі кликати, баба Надя.
Залишилася вона зовсім сама, з хати майже не виходить. Колись у неї були донька і внук. Але багато років тому вона вигнала свого зятя, бо той випивав і періодично піднімав руку на її доньку і внука, а деколи і їй самій перепадало. Сподівалася, що донька нарешті зможе нормально жити. Але Тамара такого вчинку мами не оцінила. Взяла сина і пішла за чоловіком. Де вони тепер — ніхто не знає.
Моя донька вчилася кілька років в одному класі з її внуком. Хлопець з дитинства був серйозний і спокійний. Дуже любив бабу Надю, але послухав маму і пішов за нею. Подейкують, що її донька так і не змогла вжитися з чоловіком і втекла від нього. А тепер боїться повертатися до мами, бо соромно. А баба весь цей час мучить себе, бо вважає, що вчинила не правильно.
Живе вона дуже бідно. Ще колись приїхала газова служба і відрізала газ за несплату. Зі світлом така ж історія. Пенсія у неї є. Але вона дуже довгий час віддавала гроші за кредит, який взяв її зять, коли ще жив з нею. Вона б померла від голоду, в прямому сенсі цього слова, якби не добросердечні сусіди.
Усі в селі знають її ситуацію, жаліють. Надія Петрівна була вчителем математики та прикладом справжнього вчителя для мене: чесна, добра, всю себе віддавала дітям. Проте, змушена була піти на пенсію за станом здоров’я. А тепер, після цього всього, залишилася сама. Мені жаль її й страшно, бо будь-хто може опинитися на її місці.
Я попросила свою доньку розшукати її внука. У молодих це все зараз просто. Нам вдалося його знайти й ми написали йому, що якщо трішки совісті залишилося, хай приїде і баба побачить його перед смертю. Я не сподівалася на відповідь від нього, вже багато років пройшло. Але на наступний день на подвір’я баби Наді заїхала розкішна іномарка. Це був той самий внук, якого вона стільки чекала.
Що там відбувалося в хаті, ніхто не знає. Але потім Іван, так звали того хлопця, вийшовши з хати, побачив мене і покликав до себе. Він пояснив, що забрати бабу до себе не може. Натомість пообіцяв, що буде раз на тиждень заїжджати та попросив час від часу заглядати до неї. А ще, попросив з’їздити з ним до міста і закупити бабі продуктів і речей. Ще через тиждень, він приїхав і привіз із собою бригаду майстрів.
Баба Надя аж ожила на очах. Іван стримав свою обіцянку і приїздить кожного тижня. Нещодавно й жінку з донечкою привіз. Надія Петрівна весь день зі своєю маленькою правнучкою гралася на подвір’ї.
Всіх цікавило, де ж її донька? Що з нею? А Тамара виїхала за кордон і більше не поверталася з того часу.
